пʼятницю, 28 березня 2008 р.

На ходу

Поки свіже й духмяне, спішу записати. Може, аби настоялось і визріло, було б краще і "справжніше", однак в цю хвилю кортить мені...
Найперше, пошук житла на південних фронтах чомусь йде активніше, ніж той самий пошук на фронтах тутешніх, північних. Ні, не чомусь. Причина ж відома усім. На південь прагне все моє єство, а залишитись тут мені доведеться, якщо цьому пориву не судитиметься вилитись у реалізовану здійснену мрію.

А це справді була мрія. Давня, невисловлена, прихована, рожево-невинна. Власне, така сама, як нині вже здійснена мрія про нинішню мою роботу, як інша, теж нині здійснена і вже пройдена -- про життя в іншому, не в своєму, в спокійному і тихому місті. Деякі мрії збуваються. У мене, принаймні, перевірено досвідом. Збуваються не самі по собі, а як особливий знак Божої схильності і любові. Як необов'язковий, але такий приємний і дорогий знак уваги тому, або від того, кого любиш. В принципі, певно, життя б цілком могло скластись так, щоб я працював кимось іншим, і при цьому почувався добре, був впевнений, що моя робота потрібна, і що вона у мене непогано виходить. І цілком могло скластись життя так, що цю важливу і гарну роботу я виконував би в великому і густонаселеному місті.

Щойно повернувся з Києва. Я з повним усвідомленням констатую: "Я село. Я провінціал. Я невиправний колгосп". Не можу я вмістити такого міста, де о п'ятій ранку вже купа народу на ногах, де рух з одного потрібного тобі місця в інше займає астрономічні відрізки часу, ні не просто часу, а часу даремно втраченого. Місто, що штовхається, поспішає, дивиться навколо скам'янілим лицем без жодного виразу, місто, в якому просте і людське вивітрилось з повітря навіть самого, мене лякає. Як на мене, добробут і положення зовсім не варті їхнього видобутку в постійній біганині. Думається мені (хоча, звісно, що я можу про то знати), що від цього страждають людські стосунки, страждають скрізь на всіх рівнях. Хоча, звичайно, тим, хто народився і виріс серед такої метушні, спокійне і розмірене життя містечок здаватиметься нудним. Рівень адреналіну зовсім не той.

Хоча іронія в тому, що в Київ я їздив для вирішення питання мого остаточного "околгосплення". Зустрічався з мужиком одним, і, ймовірно, через тиждень вже дивитимусь можливе своє помешкання у містечку з населенням в 10 тисяч жителів. Навіть мені, людині з провінційними уподобаннями, про це подумати смішно.

Однак, якщо хату знайду, вона мені сподобається, і влаштує мене ціна, я стану ще на величезний крок ближче до реалізації того, що раніше було тихою мрією, а зараз стало цілеспрямованим прагненням...



вівторок, 25 березня 2008 р.

Ghost Buster

Вчора, після ще однієї тирнетної зустрічі зі ще одним давнім знайомим я вирішив. Тобто, вирішив я вже давно, тут треба було лиш наважитись. На своїй сторінці у однокласниках.ру зайшов на особисті налаштування і запросив ануляцію сторінки і знищення профілю користувача. Ще разочок було надано можливість передумати і відмовитись. Але ні, я сміливо вводжу адресу і пароль, тисну ОК... І все, з привидами покінчено. Для них закриті двері в моє життя.

Чому люди, з якими я ледь був знайомий раніше, мають приходити і говорити мені всякі приємні слова? Чому доволі близькі люди, з якими нас розвело життя, мають повставати знов віртуальними примарами? Це схоже на комп'ютерний спіритизм. Я й раніше знав, що не хочу нічого такого, але загальна хвороба на ностальгію зачепила і мене... Досить. Привидам вхід заборонено.

пʼятницю, 21 березня 2008 р.

LET THE FORCE BE WITH YOU (як я став Джєдаєм)

Мама казала: "Вчись, сину, -- вийдеш в люди!" Мама не казала ставати джєдаєм. Аби вона наперед знала, що виросте з її маленького слухяного хлопчика, може, й не так би боліло їй серце.
А дитя росло і навпомацьки прощупувало перед собою дорогу. Ні, не знало воно, а лиш відчувало, що СИЛА повсюди, і є її темна і світла сторони. Дещо зрозуміло було само собою: любити Партію і Леніна -- це стати на світлу сторону, а засунути шпильку в дупу школяру з молодшого класу -- стати на темну. Проте в житті не все так однозначно. Дослідницька робота, пізнання навколишньго світу -- то ніби рух по світлій стороні, але коли підпалена повітряна кулька обпікає руки і півписка, і ти, хай який малий, кричиш благим матом -- то якось раптово опиняєшся на стороні темній. Чи коли не з особистої навіть прив'язанності, а просто через відчуття обов'язку йдеш на поклик друга -- це правильно, але коли татовий пасок їздить по твоїй спині, бо у щоденнику має місце запис "Клали з таким-то й таким-то пакети з сіркою і марганцовкою на трамвайні рельси" (той, хто запис робив, не знав, що там не тільки сірка і марганцовка, там ще з десяток різних інградієнтів, цікаві зможуть знайти формулу в мережі), і мама довідалась, що дитя її втікло з уроку співів -- то тоді на світлій стороні годі шукати тебе, чи твоїх тата з мамою.

Підлітком я зустрівся з Христом. Ця зустріч змінила докорінно змінила мою сутність. І тепер я міг іти по життю впевнено, бо Він показував, де добро, і чому добро для мене краще. Але іноді на темну сторони СИЛИ ноги несуть самі -- така вже людьска сутність.

Проте свідомо джєдаєм я став значно пізніше. До цього мене привело декілька глибоких особистих переживань.

У мене були барабани -- я їх продав і купив свій перший комп'ютер. Це було потрібно з дуже багатьох причин, і аби тоді цього не сталось, я був би зовсім не тим, ким є зараз. Проте продаж барабанів був мов втрата цнотливості. Ти втрачаш щось страшенно дороге і важливе, і набуваєш щось нове і незвідане. І це завжди залишає глибокий слід у душі.

Звичайно, гіркота втрати з часом ослабла, а новий досвід виявився дуже цікавим. Але саме він привів мене до нових переживань. Комп в традиційному використанні на теренах, де раніше було принято любити Партію і Леніна (і як виявилось, ця любов -- гарно замасковане служіння темній стороні СИЛИ), і християнство -- ці дві речі здавались мені не дуже сумістними. Чи радше доволі сумісними за наявності бабла і бажання віддати то бабло злим Ситхам з корпорації Мєлкомягке. Всі ж знають, чия візьме у протистоянні бабла й зла. А у мене не було ні того, ні іншого, тобто ні баблі, ні бажання.

Пошуки привели мене до GNU. Тоді, щоправда, я був переконаний, що Лінукс -- то в "пантеоні" найголовніше "божество", а про GNU не думав взагалі нічого. Проте це деталі. Один комп змінив інший, а новий комп аморфно перетікав з конфігурації в конфігурацію, і час од часу ставились на нього різні реінкарнації (серед адептів ціє релігії відомі під назвою "дистрибутиви") ГНУ/Лінукса. Це був прямий шлях просвітління. Проте різні дистрибутиви намагались зробити життя адепта найбільш зручним, по можливості чимдужче схожим на щось ситхівське, мєлкомягке. Не у пластмасі і рюшечках то проявлялось. Табу на пластамасу і рюшечки -- це лжерелігія людей, що дуже далекі від просвітлення. Вони своїми чорними екранами з зеленими літерами хотять сказати всім навколо, що вони 3L173 ("еліта" псевдо-гакерською). А мєлкомягковьске проявлялось в тих дистрах у тому, що, по-перше, просвітлення вважалось хай доволі непоганою, проте далеко не самою необхідною річчю, і, по-друге, що щастя у житті можна досягти, клацаючи по купі кнопок, але не маючи жодної гадки, що за твоїми клацаннями відбувається в "тонкому світі".

Я натрапив на Дебіан. Всі кругом верещали: "Куди, ти що, дурний?! Там жодної рюшечки, так і помреш молодим! Там лише злі зелені літери, і їх треба набирати пальцями! Ти ж лишишся інавалідом!" Виявилось, що рюшечок є стільки, скільки сам зможеш навішати, а пластмаса, хоч і при бажанні може бути використана, здебільшого замінена стильними титановими частинами. Проте лише з Дебіан я зрозумів, що є на світі GNU, і я знаю його як GNU/Linux, що буде щастя (і побєда міровой рєволюциї), і людина може здобути його через відсікання залежностей, і що відсікти залежності можна, знаючи, де вони, і як то зробити. Знання це не сакральне і не окультне, і не тільки вибрані можуть здобути його. Воно дається кожному затак, і кому вже нєвмоготу, то нєфіг стояти осторонь і чекати "особого пріглашения". Уся документація на офіційному сайті, перекладена багатьма мовами. Крім того, у Дебіан є декілька команд, які суттєво покращують карму. Є практика, яка, мов конг-фу, декількома простими рухами дозволяє творити чудеса. Є розроблена система громадського співжиття, коли кожен долучається до спільної справи, як може (якщо, звістно, він того хоче).

Так, я став джєдаєм. Я хочу жити правильно, як християнин, і для цього мені потрібно зберігати баланс СИЛИ у всьому. А що величезна частина життя проходить перед монітором (тепер вже двома моніторми), то в цьому віртуальному житті я знайшов віртуальний правильний шлях і став джєдаєм!

Старі записи

Після розмови з новим знайомим, з яким так нежданно й негадано, проте навпрочуд приємно перетнулись наші шляхи в Мережі, прийшов додому і поліз на шафу. Одразу згадався мультик, як "однажды жирафа упала со шкафа", і позаяк тема падінь і всілякого іншого травматизму мені дуже близька і болюча (виключно в буквальному розумінні), на шафу я лазив дуже обережно, заручившись моральною підтримкою всієї родини. Ні, вилазити туди мені потрібно було не для того, щоб побути на самоті і тихо радіти новій віртуальній зустрічі. На шафі стоїть декілька коробок від офсетного паперу, в яких досі зберігаються старі й не дуже аудіо-касети. Так от, розмова наша з новим моїм знайомим привела нас до місця, де в минулом шляхи наші перетинались цілком фізично -- до читального залу бібліотеки №13 м. Вінниці.

Років з десять тому була у Вінниці невеличка формація -- фольк-клуб. Нічого формального чи офіційного. І час од часу фольк-клубом проводились концерти за участю різних гуртів. Десь у фольк-клубівській тусовці був один хлопчина з Хмельницького, зі знайомствами у музичній тусовці свого міста. Він і запросив хлопців, через яких я зараз мусив лізти на шафу.
Запрошено було гурт "Вакцина". Чи є вони досі, не знаю. Про них знаю лиш те, що якимось чином вони пересікались з нині популярною "Моторролою". З концерту лишилась касета, записана на старенькому "Маяку", касета багато разів переслухана і пару років тому засунута у коробку до кращих часів. Часи настали, касету було зідрано у wav, його - трішки підчищено і порізано на куски, а куски -- перекодвано у ogg. Тепер маємо десять пісень з концертного виступу "Вакцини" десятилітньої давнини. Скачати альбом можна тут: виступ гурту "Вакцина" у Вінницькому фольк-клубі.

Більшість пісень написані на вірші Богдана Скаврона. Потужна і гарна поезія, доволі депресивна і важка. Але справжня...
Скаврона у неті знайшов тільки це:
Філкам, Баски, і декілька речей у Librariy.
Ще можна знайти його публікації у "Галицькому кореспонденті", теж цікаво, але це вже інше.

І ще, для розпакування архіву з записами може знадобитись архіватор 7-zip. Усім раджу. Файли закодовані у формат ogg, i якщо ви "щасливий" користувач Windows Media Player, вам знадобляться кодеки для програвання файлів ogg.

Успішного прослуховування!

P.S. Записи знаходились на магнітній плівці десять років, оригінали були зроблені на старій побутовій техніці, списані і зацифровані в домашніх умовах за активного намагання нащадків "аудіо-інженера" відволікти його від роботи, тому розповсюджуються як є.

четвер, 20 березня 2008 р.

Самобразованіє -- лучший путь до успєшної освіти

Натрапив в тирнеті на інтірєсну зцилку. Сохранив собі на робочий стол, завтра розпічатаю. Нада ж якось улуччати свої язикові навики, точити, тасазать, слово, шоб воно як криця, як мєч було обоудоострий! А то вполнє може таке бути, шо я ше деякі слова неправильно употрібляю. Тепер матіріальчик поможе, всі помилки, допущені по ошибцє, будут іскорінєни і ісправлєни.

середу, 19 березня 2008 р.

Весна

Таки весна, що не кажіть. Вечорами ще доволі світло, і повітря пахне по-весняному. На щось у цьому повітрі алергія, весь час чхаю і сиджу з хусточкою. І як і годиться весною, життя пробуджується.
За два місяці доведеться міняти квартиру. Не дуже радісно, але й не зовсім погано. У цій квартирі ми прожили чотири роки - а це немало, якщо глянути на попередній наш досвід. І два місяці - термін не малий, можна підшукати щось варте. Серйозно засмучує лиш те, що тут ми провели тирнет, і тепер доведеться його залишити.
Проте можна поміняти не лише квартиру. Я став замислюватись над тим, щоб поміняти місто. Сьогодні сидів і шукав квартири на півдні. І хоч не знайшов ще нічого, саме це заняття надзвичайно приємне. Ти ніби вийшов у широке поле, перед тобою цілий неосяжний горизонт можливостей, і податись можна будь-куди. Тільки визначись, куди саме хочеш, і йди...

вівторок, 18 березня 2008 р.

давнє

пригадалось ось, давнє, депресивне, проте до жуті вірне:

народжені померти пишуть вірші
народжені померти їх читають
без винятку - чи праведний чи грішний
народжені померти помирають
народжені померти ходять в гості
народжені померти їх стрічають
чи на війні чи просто так зі злості
народжені померти убивають
народжені померти косять квіти
щоб класти їх померлим на могили
народжених померти люблять діти
яких вони померти народили
народжені у старості вмирати
народжені вмирати молодими
за мить до смерті будемо кохати
за мить до смерті будемо живими
-------------------

богдан скаврон

Куди?

Коли нікуди рухатись, приходять спогади. А що спогадів цих багато, то рухатись, здається, правда нікуди.

Перекорьожити на нужний єзиг