Недалека ретроспекція

Щойно минув вівторок. Прошмигнув, мов миша у шпарку, підніс на годиннику усі три стрілки до купи, і зник.

А записати хотілось зовсім не про вівторок. Хотілось писати про поїздку додому, про довгу за часом і не таку довгу за відстанню подорож із півдня країни (де, може, я все ж знайду собі дім) до її півночі (де домом мені стало спочатку чуже, а зараз таке рідне і звичне місто). І думалось, що у невеличкій цій розповіді буде продовжено розпочату традицію хвалебних од великим українським компаніям (див. тут, про що саме йдеться). Проте своєчасно, тобто одразу по приїзду, записати не вдалось, і оди, якщо розібратись, Українська Залізниця не дуже заслуговує, тому обмежимось лиш невеличким спогадом.

Ситуація звична. Сідаєш у купе, сусідів нема. Або є -- це вже залежить від того, чи сідаєш на першій станції чи десь по ходу. І від пори року. Потім сусіди з'являються. І хоч кожен раз вони різні, сценарій розгортається майже завжди однаково. Хтось витягає пакунок з вечерею, там курочка чи котлетки, від яких йде гарний часниковий дух. Крім курочки і котлеток там ще варене яєчко, зелена цибулька, чи цибулька кружальцями, свіжий або солоний огірочок, гарна червонобока редиска і купа всякої смакоти, що з гучним чавканням і хрумканням відправляється всередину пасажира. Інший сусід обов'язково матиме якусь газетку чи журнал на кшталт "Сєнсационниє тайни 20-го вєка" або "Еротічєскіє сканворди". А третьому буде кортіти поговорити на хоч би на яку тему, бо, як виявляється, нещодавно по телевізору показували дуже цікаву програму, в якій докладно з кадрами кінохроніки показувалось, звідки взялись всі Священні Писання усіх світових релігій, або розбиралось життя Богдана Хмельницького, з чого тепер усім ясно, що він був масоном і німецьким шпигуном.

Ніч наближається. Сусіди по одному чи парами ходять у тамбур перекурити, потихеньку стеляться і перевдягаються у спортивне, аби вкладатись спати. Мовчазний сусід читає свій інтелектуальний журнальчик, а той, що чавкав куркою -- якусь книжку Марініной. Третій сусід, який точно знає, бо сам бачив програму по телевізору, нічого не читає. Зараз він дістає із своєї сумки вечерю. Хоча яка то вечеря. Там нема не то що курочки чи котлеток, нема там навіть в круту звареного яєчка. Є лише куплений у гастрономі пакетик з фабричними рогаликами "Бабусина випічка".

Але ось гасне яскраве біле світло, трохи згодом гаснуть світильники в головах ліжок, і настає час сну. Хоча насправді ще не настає. За традицією хтось один або одразу два мають піднятись з ліжка і ще разок сходити в тамбур перекурити. Потім ще хтось має сходити в туалет. Ще трохи згодом має задзвонити телефон. І лиш потім, після того, як виконані всі необхідні ритуали, час сну починається насправді.

Проходить година. Ти не зовсім розумієш, чи спиш ти, чи ні. Ніби поїзд нікуди не їде. І в коридорі ніби щось чути. І за вікном світло, і воно не рухається. А потім ти ніби прокидаєшся від якогось шуму. То сусід знизу. І це не шум -- це він хропить. Ну, йому добре, він спить. Терпиш хвилин п'ять, хоча здається, що минає година. Хропіння не припиняється, тому трусиш його за плечі, він крізь сон щось бурмоче. Після цього, поки хропіння не розпочалось знову, потрібно самому швидко поринути у сон.

Знову прокидаєшся... А може, і ні, може, й не спав відтоді ще. І той стукіт коліс і скрегіт вагонів, і тріск обшивки купе тобі проникають у самий мозок і там починають муляти. То "цок-цок цок-цок, цок-цок цок-цок" перетворюється на бубніння "згадав-забудь, згадав-забудь", а пластикова обшивка рипить: "Трошки треба потерпіти, крихту витримки потрібно". І іноді паровоз загудить "Кудиии?!!! Кудиии?!!!!!"

А потім втома покриє всі ці зовнішні подразники, і ти прокинешся від того, що провідниця у купе шарпане двері і замість "Доброго ранку" скаже "Через двацять минут буду закривать туалєти. Просипайтесь!".

Поспіхом (заскочив у інет-кафе)

Годину тому проїхав так добре помітну на мапах у Гуглі дамбу біля Нової Каховки, і ось я тут. Дощ, проте усі навколо переконані, що після обіду буде спека. Знайшов базар, купив пару шкарпеток, бо страшенно замерз у ноги. На базарі взнав, де тут пошта, де можна купити газети, і чи реально тут зняти квартиру. Знати квариру, як здається торгівкам, не дуже реально.

Добре, купив газету, в які повинні були бути об*яви (от пришиблена розкладка, апострофа нема, проте є така потрібна буква "ё"). В газеті об*яв всього з десять, а про квартири, що здаються не подобово, лиш одна. Дзвонимо, питаємо, квартира однокімната, нічим мені не цікава.

Невже це й все? Яким іще чином можна взнати, де можна знайти тут житло? На стовбах об*яв якось не дуже багато, лиш про купівлю волосся і про "потрібні різноробочі".

Хоча до вечора час ще є, пошукаю ще.

Вчора такий самий день у пошуках пройшов і в Бериславі. Було багато всяких хаток, де одна спаленька і ще трішки коридорчика, і трошки більших хаток, де спаленьок дві, і кухня вже не у коридорчику, проте вода на дворі (про інші вигоди годі й казати). Щоправда, були й такі хатки, де була вода всередині, і газ проведено, і кімнат чотири, і окрема кухня, проте такі хати лиш продавались, і коштували гарну купу грошей (по правді, не таку вже й купу, і аби таку хату купити де у областному місті, то таких куп довелось би скласти зо п*ять, але що грошей у мене байдуже нема, то купа навіть мала видається на гарну). І те ж саме з квартирами. Здати чомусь ніхто не хоче, усі хотять продати.

А одна тітка, коли я намагався її заспокоїти (бо вона боялася, що квартиру її вкрадуть, чи спалять, чи "бросят, втєчут, і нізашо мені не заплотят"),  мені сказала: "Ну мені якто страшно здавать жильйо людям нєтрадіционной орієнтациї". Я занімів! З якого боку я виглядав, як "чєловєк нєтрадіционной орієнтациї"? Навмисне старався виглядати якомога нормальніше, сорочку вдягнув... Потім допер, це вона так відреагувала на мою заяву про те, що я з баптистської церкви. Приїду додому, розкажу пасторові, ото він вже зрадіє...
 

Сіро...

В навушниках Bjork, на вулиці холодна гидотна мряка, у року період пубертації, в кістках тупий неспокій, небо нависає так, що, здається, ось-ось витече разом з мізками через очі і вуха, що не витримали такого близького контакту. Кава холодна, виллю її під кактус... Сьогодні прекрасний настрій для цілої купи скачаних дружиною японських німих аніме. За відсутності апатії дивитись їх неможливо... Кипить чайник, а це значить, що через годину буде нових півчашки холодної кави... От лиш кімнатних рослин, не впоєних сьогодні кавою, в кімнаті не лишилось...

Про тирнет (і про Скаврона)

Здається, що до епохи Мережі життя було іншим. Звісно, то лиш так здається, насправді все було точнісінько таким самим. Однак трапляються іноді з допомогою тирнета речі, які без нього траплялись би значно рідше. Банальність, звичайно, проте навіть банальності траплялись би так часто, аби не інет.
Нещодавно трапилась невеличка історія, і думки на цю тему полізли в голову. Та аби дурного в голові не тримати, пишу сюди.

Все почалось тоді, коли я поліз на шафу. Хоча ні, коли я на ту шафу ліз, все мало вже ось-ось закінчитись, а почалось воно років понад 12 тому.
Жив собі мужик. Чим займався, точно не скажу, де жив, теж не знаю, десь в Західній Україні. Мав, певно, мужик той, дуже чутливу якусь струну всередині, що напрочуд дзвінко відгукувалась чи то на внутрішні його переживання, чи на зовнішні події. І виливався той відгук у страшенної сили вірші. Може не все геть коралі, але коли вже коралі, то найвищої якості. І мотлоху, по правді, серед решти я, принаймні, не зустрів.

Жив собі інший чувак, трохи молодший, певно, за того першого. Так само не знаю, чим займався, проте знаю, що жив у Хмельницькому і мав український рок-гурт з ліричною назвою "Вакцина". Хто зна, куди вів шлях кожного з них, але чомусь перехрестя тих шляхів трапилось у львівській общазі за розведеним спиртом. Відбувся творчий обмін. Перший дав другому вірші, другий зробив з них пісні.

Жив собі і інший чувак, родом з Хмельницького, вчився в Вінниці. Зараз, як виявилось, живе у Харкові, на днях захистився. Тоді теж музикував, мав другого чувака за знайомого.

У Вінниці жив тоді і я, приятелював з студентом-хмельничанином. І поміж іншого грав у фольк-гурті на барабанах. І от одного разу, коли планувався якийсь концерт нашого гурту в одній з бібліотек, запропонував хмельничанин запросити на концерт "Вакцину". Гарно пройшов концерт, всі лишились якщо не задоволені, то щонайменше п'яні і веселі. І довго ще наспівували по тому "Народжені померти" на вірші мужика з дзвінкою струною всередині.

Пройшло доволі років відтоді. Я перебрався у Рівне, старі друзі порозбігались по світах, старі події, як от той концерт в бібліотеці, гарно призабулись, і навіть імена вивітрились з пам'яті. Однак нещодавно знайшов в мережі однокласницю. Познайомився з її чоловіком. А він, виявляється, був у той вечір на концерті "Вакцини", і хай як нечітко, але пам'ятає враження від пісень. Що було робити? Я просто змушений був після такої зустрічі полізти на шафу.

Поліз, знайшов, виклав у тирнеті, і у міру сил все описав.

І це ж треба, у той самий тиждень у мужика з Західної України був день народження. Чомусь поліз і він у тирнет, подивився, напевно, що про нього де є, і натрапив на мої "запіскі сумашедшиво". Як не дивно, за всі ці роки після зустрічі за алкогольним сурагатом він так і не чув, як його вірші було покладено на музику... Певно, викачав, послухав, і залишив мені коментарчик.

Все це могло статись і без тирнета, певно. Не знаю...

Осана Укртелекому

Як і обіцяв, про досвід з Укртелекомом. У них доволі зручний сайт, на якому можна знайти купу цікавої інформації. Хоча реально цікавила мене не вся купа, наприклад, голосові смс на стаціонарні телефони мені ні до чого. А от підключення до тирнету якраз дуже до речі.

Зайшов, подивився. Цікавила мене їхня послуга "Ого". Як вже казав, спробував вказати номер райради, -- результат позитивний. Це добре. На сторінці вказано номер телефону служби підтримки. Набираю, але на гарну доброзичливу відповідь не сподіваюсь. Маю досвід. Колись налаштовував одному чуваку вдома мережу на декілька компів з підключенням до ADSL. Не розкурив, що до чого, знайшов на сайті номер, подзвонив. Хлопчина чемненько привітався: "Добрий дєнь, ви пазванілі в службу поддержкі пользоватєлєй услуги Єйдіесел компании Укртелеком. Чєм магу бить палєзєн?" Хвилин двадцять розповідав телепню, що у мене за проблема, намагаючись взнати, як її швидко вирішити. Телепень так само чемненько все вислухав, і кострубатою українською сказав, що зі мною зв'яжеться місцевий спеціаліст. І нафіг було мені розповідати йому в деталях про мої бідкання? З тим чуваком, кому я домашню мережу налаштовував, все вирішилось гарно і безболісно, і в кишені по закінченню справи лежали мої гроші, але неприємні спогади лишились.

Так от, без всякого очікування гарного результату набираю номер. Номер на 800, в межах України безкоштовно. Цього разу відповідає дівчина. Так само чемненько, тією самою завченою фразою: "Добрий дєнь, ви пазванілі в службу поддержкі пользоватєлєй услуги Єйдіесел компании Укртелеком. Чєм магу вам памочь?"
Я: "Добрий вечір. Я не знаю, чи точно ви мені зможете допомогти, але цікавить мене одна річ. Я думаю перебратись в містечко на півдні, і не в останню чергу рішення залежить від того, чи буде там інтернет"
Дівчина: "Скажіть мнє номер тєлєфона, з якого ви збираєтесь підключатись"
Я: "Золотко, ви знаєте, у місті тому я не був, і телефонів тамтешніх не знаю. Я ще не знайшов житла. Місто зветься Берислав, Херсонська область"
Дівчина: "Блокіратор на лінії буде?"
Я: "Ви мені скажіть, якщо є така можливість, чи багато у Бериславі спарених номерів"

Тут зробимо відступ, щоб оцінити безглуздість ситуації. Я, мов останній ламер, морочу бідній дівчині голову дурноватими практично беззмістовними питаннями. Мої шанси отримати хоч якусь відповідь, окрім поради зв'язатись з місцевою філією, практично збігли. Але дівчина мужньо приймає питання і говорить:
"Зачекайте хвилину"
Минає секунд сорок.
Дівчина: "Ви знаєте, прошлою осінню в Бериславі установили нову цифрову АТС, зараз номерів з блокіраторами не должно бути. У вас є всі шанси встановити качєствєнне підключення до інтернету"
Я: "Але я так розумію, що в містечку не буде спеціалістів, які б, при потребі, налагодили зв'язок? На скільки дорожче буде коштувати виклик спеціалістів з обласного центру?"
Дівчина: "Визов мобільної бригади не залежить від того, де находиця абонент. Розцінки за вказаними таріфами, тоість 120 грн"
Я: "Дорогесенька, я щиро Вам від усього серця вдячний за якісну допомогу. Чи можу я якимось чином віддячити Вам офіційно, щоб це посприяло, можливо, Вашому просуванню по службі?"
Дівчина: "Я передам нашому менеджменту Ваші побажання. Рада була допомогти"
Я: "Ні, ви не зовсім, певно, мене розумієте. Ви зробили значно більше, ніж просто відповіли на мої дурноваті питання. Ви відновили віру людини у адекватність супорту. Це одне вже варте особливої похвали! Вам зачьот! Крім того, Ви покращили мені настрій на цілий вечір, а це теж не так собі!"
Дівчина: "Дякую за добрі слова! Я рада, що ви до нас подзвонили!" У голосі чути доброзичливу посмішку.

Вперше за багато років спілкування зі службою підтримки викликало прилив позитивних емоцій. Що сказати? Бажаю усіляких гараздів небайдужому супортеру! Так тримати, Укртелеком! Може, будуть з вас люди.

Там, де не впорався Гугл

Сидів вчора і шукав інфу про тепле місто на півдні. Тепле місто, в якому купа солодких фруктів більшу частину року, в якому дешеві хати в аренду, і в хатах тих немає мишей, де є вода і світло цілодобово, де можна мати якісний інтернет за тверезою ціною. Шукав я інфу про омріяне місто на наступних декілька років. Місто таке є, це я вже знаю, а от інфи про нього -- фіг. Тобто, традиційної інфи у вигляді об'яв про продаж нерухомості, дешеве встановлення пластикових вікон, найм квартир, втрачені документи... Так само повна відсутність якихось онлайнових версій місцевих медій. Це недобре. Наштовхує на думку якщо не про відсутність самих медій, то принаймні про відсутність онлайну. На цю саму думку наштовхує цілковита відсутність форумів зі скаргами на роботу місцевих провайдерів. Власне, відсутність форумів не лише з цими скаргами, а з будь-якими скаргами на хай би що-небудь місцеве. По-правді, форумів, в яких би хвалилось що-небудь місцеве, теж не було, як і взагалі будь-яких форумів про будь-що місцеве.

Проте, я ж знаю, що за область. Є ж сайт облдержадміністрації. Заходжу, з великою насолодою і цікавістю дивлюсь на тирнетну версію суміші совєцької дошки пошани і стенду з успіхами регіону, клацаю на районному центрі на міні-мапі, і маю в результаті інфи той самий фіг, з якого все починалось. Навіть Вікіпедія дала мені більше відомостей про містечко. В ньому ж, як думається, ост-готи жили, а ОДА мені повідомляє лише про наявність на території містечка кількох підприємств.

Далі натрапив на сайт, де рекламувалась продукція місцевого сирзаводу. Цікаво, але не зовсім те, що я шукав. Якесь дівчисько на національно-свідомому форумі (немісцевому) розказує, яке славне в неї місто. Теж цікаво і приємно, проте знову не зовсім те. Далі. О, дядько продає хату... Тут має бути і про найм житла теж. Але ні, одна лише хата на продаж, газ не проведено, грошей у мене все-одно немає. Але дядько об'яву виставив, вказав номер "аськи", значить, і тирнет який-не-який, але є. Їдемо далі. О, сайт про провайдерів України. Облом, міста моєї мрії у базі немає. Але ж є всюдисущий Укртелеком. Дивимось, що можна собі замовити. Ну, по правді, не так вже й багато. Інтернет по дайл-апу можна. Дорого, повільно, але можна. А в них же є "Ого". Навіть можна перевірити, чи буде працювати на твоєму номері. Ну, номера я не маю, але маю номер телефона райради. Втішив мене Укртелеком, в райраді можна провести швидкий інтернет. Треба буде, коли туди переселюсь, їм про це сказати.

По суті, тут пошуки і завершились. З Укртелекомом був далі цікавий досвід, але зараз маю бігти, тому про досвід згодом...