четвер, 30 квітня 2009 р.

Квітень кінчається...

Повертаюсь додому з англійської групи. Чомусь студенти, що менше року тому не могли сказати двох слів, зараз говорять більш-менш вільно, принаймні, більш-менш правильно. А от інші студенти, що 6 місяців тому мали за плечима практику вивчення мови, яка вимірюється роками, так і не зробили значного прориву. Ілюзія знань, що набулась за весь той довгий час, стала такою приємною, і розлучатись з нею на якісь аматорській групі нема бажання.

На вулиці кінчається квітень. Це коли вже навіть ввечері буває тепло, коли на деревах крім квіту ще є молода і така зворушлива зелень -- як дитя, яке вже не мале, але ще й не підліток.

Це пора, коли все навколо говорить радіти життю, а у тебе стара звичка відчувати занепад і плекати депресивні думки.

Це коли світло ліхтарів вже не скрізь проникає на тротуари, бо скелети крон обростають м'язами.

Це коли попереду два тижні, в яких купа вихідних.

Це коли особливо відчуваєш, що час, зараза, тече надто швидко.

Це ще до дідька всього різного, чого не вмієш описати словами, і від чого не хочеться нічого робити. Нічого справжнього, а лиш десь сидіти, де б було багато флори, пити кефір і читати наукову фантастику.

Кінець квітня -- це час, коли колись давно я говорив з деревами на бульварику, де жила моя тоді добра знайома (а нині моя добра дружина), і ті дерева відповідали мені, бо були, як і я, поки що не закохані, але вже й не байдужі.

В кінці квітня колись я продав барабани  Amati в дуже пристойному стані, аби купити свій перший комп: Pentium MMX 166, 32Мb RAM, 512Kb video (без 3D, звісно), 2Gb HDD ітеде в цьому напрямку. ...

Кінець квітня -- це коли згадуєш про Чорнобиль, і коли відчуваєш якийсь гіркуватий присмак від того згадування. (А тепер, згадавши, що у СТАЛКЕРа я не грав ні разу, присмак став не просто гіркуватим, а від нього тхне так, мов у когось в роті підгниває запущений каріес)

В квітні 2007, ближче до кінця місяця, вперше по двох роках використання Debian Stable, після оновлення Sarge дo Etch, перейшов на Debian Testing, і так триває й досі.

У кінці квітня 2009 знову став використовувати RPM-based Linux -- Fedora 10, i це, напевно, ознака мого морального падіння. Через рік я писатиму, скроріш за все, аналіз пройденого вже з глибокого морального дна, наприклад, з QNX...

неділю, 26 квітня 2009 р.

Fedora таки...

Закінчилась попередня історія тим, що встановлено було на мій нетбук Fedora 10 XFCE spin.
Більшість працювало з коробки, трохи дороблено було там і тут, зібрано і встановлено acerhdf для контролю за роботою процесорного вентилятора, і ще декілька дріб'язкових речей. Суспенд і гайбернейт працюють задовільно. Вийшла гарна і доволі швидка система. 15 секунд завантаження не вийшло добитись, але згодом, може, зберу підігнане під машину ядро, і тоді буде швидше. Але й зараз система готова до роботи вже через 43 секунди після увімкнення (груб завантажує вибране по дефолту ядро без затримки, вікно привітання налаштоване так, щоб заходити в екаунт автоматично, без введення паролю).
Після встановлення виявилось, що є понад 300 мегабайт оновлень. І хоч скачались вони доволі швидко, власне оновлюється машина вже четверту годину. Сподіваюсь, то буде доволі нечастою операцією.
Єдине, що ще не зробив -- не налаштував спеціальні швидкі клавіші. У Linpus було гарно, з вигульками. А як це зробити у Fedora, ще не знаю. Але то не надто важливе.
На разі все.


середу, 22 квітня 2009 р.

Debian, чи все ж Fedora?

Весна! Квітень і Пасха. З кількості мужиків напідпитку (чи навіть остаточно п'яних) можна зробити висновок, що Христос, понімаєш, г-гик, всьо такі, понімаєш, воскрес. Сумно і прикро.

Тиждень відпустки за свій рахунок дає можливість оновити вдома компи. Дебіан тут, як завжди, безапеляційно рулєз. З налаштованим апт-кешером це просто саме задоволення. Але як у всякій гарній історії, знайдеться пару кайфоломів. У мене це Linpus на моєму недавно придбаному Acer Aspire One. Гарна машинка, маленька, доволі тихенька (якщо з acerfand), після всіх твіків цілком задовільна штука, а от з оновленнями холєра. До чого негарно цей Лінпус був зібраний недороблений розробниками в Айсері, жах. Звичайно, 15 секунд на завантаження -- це дуже гарно. Але ці 15 секунд -- це мабуть, і все, що утримувало мене від встановлення іншого дистра на машину. Щоразу, встановлюючи пакет з підключених репозитаріїв Федори 8 думаєш, а чи не зламаєш що у системі. Бо ж чуваки з Айсер повтуляли туди багато повз yum/rpm.

Найперше, що вирішив -- це те, що на нетбук буде встановлено інший дистр. Знайшов хавті по встановленню цілої купи всякого непотребу. Хоча з цілої купи мене цікавить лише джєдайське, тобто чисте і не кастомізоване. Тому всякі Мандріви і Убунті відпадають. Звичайно, з їхніх хавтів можна буде взяти пару гинтів і триків (якщо там будуть унікальні і корисні), але встановлювати систему буду чисту. ОпенЗузі теж не дуже цікавить, бо він, хоч і не паразит на чужому тілі, все ж дуже кастомізований. Отож, вибір лише з чотирьох: Debian, Fedora, Slackware, Arch (Google видасть більше, якщо шукати "acer aspire one distro_name").

Проте, перед початком будь-яких дій вирішив зробити копію нинішнього стану системи. Завжди корисно, якщо щось піде не так, за півгодини мати налаштовану машину. Для таких цілей є декілька інструментів, я вирішив скористатись Clonezilla, але десь прочитав про мультибутний диск, на якому, серед іншого, цей інструмент був. На жаль, диск був зроблений з розрахунку на syslinux, з яким у мене не дуже гарно все складається, і я вирішив переробити загрузчик на Grub. Задача виявилась доволі тривіальною:
1. Копіюємо вміст ісохи на флешку
2. Заходимо на змонтовану флешку (cd /media/usb)
3. Встановлюємо груб (grub-install --no-floppy --root-directory=. /dev/sda1)
4. Створюємо /media/usb/boot/grub/menu.lst
За основу я взяв файл конфігурації syslinux, тільки змінив записи на зрозумілі для груба.

Збекапилась система на флешку (у мене вона на 8Г, два розділа: один в 700М ext2, решта -- fat32) десь за 40 хвилин (диск у образ, bz2)

Тепер от качається Fedora 10 XFCE, зранку зготую з кеша новий перший диск для Debian Lenny (jigdo -- це ще одна епічна казка), і сяду вирішувати, що все ж таки ставити (бо Slackware i Arch поки будуть залишені, скоріш за все, без гідної уваги).

пʼятницю, 17 квітня 2009 р.

Софт для перекладачів

Вже з півроку курю сабж. Не просто сабж, а щоб обов'язково opensource/free(libre). Звичайно, то великий сором -- бути перекладачем багато років, і не тільки не використовувати в роботі спеціалізований софт, але й мати лише самі примітивні уявлення про те, якими інструментами користуються професійні перекладачі.

Я як почав копати, виявилось дуже багато цікавих речей. Виявилось, що локалізація -- це окремий підвид перекладу, і для неї використовуються інші інструменти, ніж для перекладу більш загального.

Тепер, по багатьох місяцях пошуків, вже маючи на руках добру купку різних інструментів, що може використовуватись у щоденній праці перекладача (і використовується), не можу позбутись одного враження. Таке буває, коли похапцем поїсиш чогось холодного, а потім в животі важко. Так і тут. Якийсь дискомфорт і важкість. І хоч не похапцем, і не дуже воно вже й холодне, але все воно якось незручно.

В результаті пошуків зроблено вибір на користь OmegaT. Подавай йому на вхід файли *.odf, ОмегаТ їх тобі шманає на фрагменти, підключити можна словники з майспелла (напевно, аспелл теж катіт), ти собі потихеньку перекладаєш, і коли кожен фрагмент перекладено, тиснеш кнопочку, що запускає виготовлення перекладених файлів. Зручно до жуті. Вперше перекладав так, щоб не звертати увагу на форматування. Не примушувати себе не звертати уваги, а просто не звертати -- форматування нема, перекладачеві його не видно. Проте після натиснення кнопочки в готових документах форматування точнісінько таке, як на вході.
Тут, звісно, є деякі нюанси. Наприклад, використання курсива в англійській часто має замінятись лапками в нашому перекладі. Але це справді нюанси, головне, що час зовсім не тратиться на вияснення того, навіщо текст було поміщено у центр табами чи пробілами, і, що значно гірше, на виправлення таких неподобств.

четвер, 16 квітня 2009 р.

натрапив, зачепило...

Коли  до  губ  твоїх  лишається  півподиху,
коли  до  губ  твоїх  лишається  півкроку  —
зіниці  твої  виткані  із  подиву,
в  очах  у  тебе  синьо  і  широко.

Щось  шепчеш  зачаровано  і  тихо  ти,
той  шепіт  мою  тишу  синьо  крає!
І  забуваю  я,  що  вмію  дихати,
і,  що  ходити  вмію,  забуваю.

А  чорний  птах  повік  твоїх  здіймається
і  впевненість  мою  кудись  відмає.
Неступленим  півкроку  залишається,
півподиху  у  горлі  застрягає.

Зіниці  твої  виткані  із  подиву,
в  очах  у  тебе  синьо  і  широко...
Але  до  губ  твоїх  лишається  півподиху,
до  губ  твоїх  лишається  півкроку.


Перекорьожити на нужний єзиг