середу, 19 грудня 2012 р.

пігулка від депресивних новин

Усі RSS-стрічки зібрано в оберемок і спалено в грубці, бо читач із мене нікудишній — читаю тепер лиш те, що дійсно цікаве чи корисне (зауваження про зіпсований смак і збоченість у поглядах слушні, дякую, однак стрічки вже спалені, не вернеш). У радіо на кухні новини здебільшого про Миколу Яновича, і заради уникнення виразки радіо на кухні не включаю. А у радіо на робочому місці Миколи Яновича, на щастя, нема, але й новин нема.
Із інформаційної прірви мене рятує Сєва Новгородцев. У нього на BBC є чудова програма «БиБиСева — новости с человеческим лицом», в яких, на щастя, наші Палестини висвітлюються не надто часто, а коли висвітлюються, то слухати це доволі приємно. Родзинкою програми є коментарі до інфоприводів — від живих, здебільшого російськомовних людей по всьому світу. От мочать сірійці одне одного, а пан Сєва зноходить десь в Йемені сірійського студента, що вчився у Харкові, і просить його прокоментувати ситуацію. Смачно, цікаво, і, головне — подкастно. Стягнув, і, коли треба, по дорозі за сірниками і хлібом долучився до останніх подій у світі. Почуваєш себе цивілізованою людиною, і живіт при цьому не болить.

подкаст-іконка

Сайт тут: БіБіСєва

У подкаст-конвеєр встромляти звідси: http://downloads.bbc.co.uk/podcasts/worldservice/bbseva/rss.xml

 

PS Допис, виявляється, є виконанням давно даної обіцянки.

пʼятницю, 20 січня 2012 р.

Квейковий термінал на всі випадки життя

Нотатка про те, як згори екрану вигулькує чорне напівпрозоре вікно з білими літерками, в ньому ти можеш бути Master of the Universe (звісно, у міру володіння bash-fu чи іншими тантричними мистецтвами). Ага, як у Quake (і, напевно, багатьох інших цяцьках) — така штука, тиснеш тильду (~), і тобі вигулькує віконце, де можна написати /quit (ну чи щось інше, якщо є час і настрій).

Власне, сама тема особливої нотатки не потребує, бо подібного барахла купа: tilda, yakuake, yeahconsole тощо. Нотатка про те, як у те чорне віконце запхнути усі інші термінали, що грішним ділом запускаються по ходу роботи.

Проблема

Ну бо сидиш працюєш, твоє приховане термінальне віконце гріє своєю невидимою присутністю душу, місця у таскбарі (смужці запущених задач) не займає, при Alt+Tab не показується, — одним словом, веде себе чемно, на очі без потреби не вилазить. Аж тут раптом вкрай щось треба запустити у терміналі, і на тобі! — нове вікно, шмат таскбару захоплено, якийсь непотрібний неспокій на душі, все тобі муляє. І найгірше, що є звичка забирати термінальне вікно з очей зручною комбінацією клавіш. От тільки комбінація пов’язана не з усіма вікнами, а з твоїм чемненьким, і тому її натискання робить усе очікуване („зникни з очей, непрошена чорна гидото!“), а рівно навпаки (поряд з чорною гидотою з’являється чорне і слухняне „квейкове“ віконечко).

Єдиною програмою з розряду емуляторів терміналу, що вміє замість нового вікна відкривати закладки у вже запущеному (подібно до сучасних браузерів), виявився roxterm. Як зробити будь-який термінал «квейковим“, підгледів тут. Трішки роботи напилком, і маю елегантне рішення — усе, що запускається у терміналі, запускається у новій вкладці чемного схованого віконця.

Ось скромне намагання показати, як працює:

Рецепт

Частина перша — усі термінали запускаються у нових вкладках у одному вікні:

  1. Встановити roxterm
    apt-get install roxterm
  2. Зробити скриптик, який би запускав roxterm у новій закладці з усіма переданими йому параметрами. Текст такий:
    [sourcecode language="bash"]
    #!/bin/bash
    ARGS="$@"
    EXEC="/usr/bin/roxterm"
    $EXEC --tab $ARGS
    [/sourcecode]
  3. Зберегти скриптик під зручною назвою у зручному місці, дати право на виконання (якщо зручне місце десь поза домашньою текою, то треба su/sudo). У мене він /usr/local/bin/roxtab.
  4. Додати /usr/local/bin/roxtab у перелік альтернатив для x-terminal-emulator і вибрати його, як альтернативу:
    # update-alternatives --install /usr/bin/x-terminal-emulator x-terminal-emulator /usr/local/bin/roxtab 25
    (переостанній параметр — це повний шлях до того скрипта, який додаємо, останній — пріоритет)
    # update-alternatives --config x-terminal-emulator
    (і далі вибрати /usr/local/bin/roxtab зі списку)
  5. У своєму стільничному середовищі вказати, що у якості емулятора термінала має бути x-terminal-emulator (у різних DE робиться по-різному, проте зазвичай знаходиться серед налаштувань DE, у мене в xfce4-settings-manager)

Частина друга — зробити підготований у першій частині термінал „квейковим“.

Задля „квейкості“ можна використати вищевказане рішення, або трохи підправлене, як подано нижче:

  1. Встановити xdotool
    # apt-get install xdotool
  2. Створити скрипт з таким вмістом:
    [sourcecode language="bash"]
    #!/bin/sh
    PID=`pidof roxterm`
    if [ `pidof roxterm` ] ; then
    export TermWID=`xdotool search --all -pid $PID -name "@"`
    export ActiveWindow=`xdotool getwindowfocus`
    if [ "$ActiveWindow" = "$TermWID" ] ; then
    xdotool windowminimize $TermWID
    else
    xdotool windowactivate $TermWID
    fi
    else
    roxtab
    fi
    [/sourcecode]

    Зберегти його десь у $PATH. У мене він ~/bin/quaketerm.
    Власне, скрипт перевіряє, чи уже запущено термінал, і коли так, то чи є його вікно активним, а відтак або запускає, або активує чи ховає.

  3. Назначити клавіші для виклику скрипта. Це можна зробити або засобами стільничного середовища (у мене на XFCE xfce4-keyboard-settings, вкладка Application Shortcuts), або незалежно від середовища за допомогою xbindkeys.
  4. Забрати декорації вікна та кнопку/іконку на таскбарі. Для цього поставити devilspie (і за бажанням GUI до нього — gdevilspie)
    # apt-get install devilspie gdevilspie
    Створити файл ~/.devilspie/terminal.ds з таким вмістом:
    [sourcecode language="bash"]
    ( if
    ( begin
    ( is ( window_class ) "ROXTerm" )
    ( is ( application_name ) "ROXTerm" )
    )
    ( begin
    ( undecorate )
    ( focus )
    ( skip_pager )
    ( skip_tasklist )
    ( stick )
    ( geometry "1000x500+140+0" )
    ( println "match" )
    )
    )
    [/sourcecode]

    Запустити devilspie (або перезавантажитись/перелогінитись)

  5. (Необов’язково) налаштувати зовнішній вигляд терміналу на свій смак.

понеділок, 2 січня 2012 р.

новорічне…

…сито й задоволено доїдали солодке. На вулиці гепало, різнобарвно займалось і сяяло, а сусідські машини у відповідь святково вили сиренами. І ми вчотирьох сиділи і мирно й задоволено доїдали солодке під усе те виття, гепання, сяйво і тихе мерехтіння нашої ялинки. Нам разом усім добре, і у цю мить не хочеться нічого аналізувати і ні про що мріяти, хочеться просто ліниво доїсти торт, залізти під ялинку по подарунки, а далі, затамувавши подих, розгортати папірці, рясно всіяні сніговиками та Дідами Морозами, — і радіти…

— Мені треба вийти, — каже Матя, наш молодший, — я повернусь і одразу доїм.
Ну треба, то треба, це зрозуміло.
— Тільки, будь ласка, швидше, будемо діставати подарунки! — гукаю навздогін йому я, переймаючись не стільки подарунками, скільки пізньою годиною і необхідністю зранку вставати, бо ж перший день 2012-го випав на неділю, і зранку ми йдемо до церкви.

Тут відчиняються двері і у кімнату входить хлопака у паперовій шапці, на якій гарно наклеєно «Пошта».

— Почтальйон Духовкін. Ви Іванцов? Вам заказноє. Вот здесь распішитєсь, вот тут, напротів вашей фамілії.

Виявилось, що форма, в якій треба було розписатись, була майже справжня, з купою прізвищ і підписів!

Нам прийшов лист-поздоровлення із святковим завданням на пошук подарунків.

Листоноша пішов, за хвилину повернувся син:
— А що це у вас? Де мій торт? А ви чому не доїдаєте? Був поштальйон? Коли?
Я навіть уявлення не мав, що мій розумний хлопець здатен ще й на спритне акторство!

А далі йшла варіація на безпрограшно цікаву тему — пошук подарунка за допомогою серії підказок. В листі схема кімнати, підказки зазначені на схемі.

Щоправда, і тут дітлахи зробили суттєве покращення — підказки були не зайвим мотлохом, а матеріалом, з якого привітання треба було доробити самому.

Крім того, сценарій мав елементи трилера з використанням мобільного зв’язку.

Кінцевий результат пошуків — листівка-привітання, зроблена «наживо» руками самого отримувача,

плюс ще гарна аплікація під ялинку із двох сніговиків, що везуть на санях мішок із чимось дуже цінним.

І вже після цього було закінчено торт і перейдено до захованих під ялинкою подарунків. А поки ми всі, затамувавши подих, розгортали святкові обгортки у Діди Морози, стараючись відгадати, що ж там під ними, я тихо пишався своїми найкращими дітьми у світі, не бажаючи нічого аналізувати і ні про що мріяти…



P.S. Матіасу бути молодшим у сім’ї залишилось всього тижнів із шість.

Перекорьожити на нужний єзиг