Показ дописів із міткою Жилєзки. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Жилєзки. Показати всі дописи

четвер, 27 серпня 2009 р.

Другий монітор для Aspire One

Сидячи на дивані, біля якого стояв вільний кавовий столик, задумалось приладнати другий монітор до мого нетбука з лінуксом. В загашниках лишилась стара CRT 17-ка, на столику цілком вміщується.
Аби кожного разу, коли вона підключається до нетбука, не треба було перезапускати Х, наробив ось такий скриптик. Він запитує про розширення, частоту оновлення і положення монітора відносно нетбука, і з зібраними параметрами запускає xrandr. Для роботи скрипта треба лише xrandr i zenity


#!/bin/sh
/usr/bin/xrandr | grep "VGA connected"
if [ $? = 0 ] ; then
zenity --info --title "VGA status" --text "VGA connected, select position, resolution and refresh rate" || exit 0

#create $resolution, or exit if cancelled
resolution=`zenity --title="resolution" --list --radiolist --column "select" \
--column "resolution" TRUE 1024x768 FALSE 800x600`
if [ $? = 1 ]; then
exit 0
#create $refresh, or exit if cancelled
else
refresh=`zenity --title="refresh" --list --radiolist --column "select" \
--column "rate" TRUE 85 FALSE 75 FALSE 60`
if [ $? = 1 ]; then
exit 0
#create $position, or exit if cancelled
else
position=`zenity --title="position" --list --radiolist --column "select" \
--column "where" TRUE "right-of LVDS" FALSE "left-of LVDS"`
if [ $? = 1 ]; then
exit 0
#run xrandr with collected parameters
else
/usr/bin/xrandr --output LVDS --auto \
--output VGA --mode $resolution --rate $refresh --$position
fi
fi
fi
else
zenity --title "VGA status" --warning --text "No VGA connected, back to single screen"
/usr/bin/xrandr --output LVDS --auto --output VGA --off
fi

неділя, 26 квітня 2009 р.

Fedora таки...

Закінчилась попередня історія тим, що встановлено було на мій нетбук Fedora 10 XFCE spin.
Більшість працювало з коробки, трохи дороблено було там і тут, зібрано і встановлено acerhdf для контролю за роботою процесорного вентилятора, і ще декілька дріб'язкових речей. Суспенд і гайбернейт працюють задовільно. Вийшла гарна і доволі швидка система. 15 секунд завантаження не вийшло добитись, але згодом, може, зберу підігнане під машину ядро, і тоді буде швидше. Але й зараз система готова до роботи вже через 43 секунди після увімкнення (груб завантажує вибране по дефолту ядро без затримки, вікно привітання налаштоване так, щоб заходити в екаунт автоматично, без введення паролю).
Після встановлення виявилось, що є понад 300 мегабайт оновлень. І хоч скачались вони доволі швидко, власне оновлюється машина вже четверту годину. Сподіваюсь, то буде доволі нечастою операцією.
Єдине, що ще не зробив -- не налаштував спеціальні швидкі клавіші. У Linpus було гарно, з вигульками. А як це зробити у Fedora, ще не знаю. Але то не надто важливе.
На разі все.


середа, 22 квітня 2009 р.

Debian, чи все ж Fedora?

Весна! Квітень і Пасха. З кількості мужиків напідпитку (чи навіть остаточно п'яних) можна зробити висновок, що Христос, понімаєш, г-гик, всьо такі, понімаєш, воскрес. Сумно і прикро.

Тиждень відпустки за свій рахунок дає можливість оновити вдома компи. Дебіан тут, як завжди, безапеляційно рулєз. З налаштованим апт-кешером це просто саме задоволення. Але як у всякій гарній історії, знайдеться пару кайфоломів. У мене це Linpus на моєму недавно придбаному Acer Aspire One. Гарна машинка, маленька, доволі тихенька (якщо з acerfand), після всіх твіків цілком задовільна штука, а от з оновленнями холєра. До чого негарно цей Лінпус був зібраний недороблений розробниками в Айсері, жах. Звичайно, 15 секунд на завантаження -- це дуже гарно. Але ці 15 секунд -- це мабуть, і все, що утримувало мене від встановлення іншого дистра на машину. Щоразу, встановлюючи пакет з підключених репозитаріїв Федори 8 думаєш, а чи не зламаєш що у системі. Бо ж чуваки з Айсер повтуляли туди багато повз yum/rpm.

Найперше, що вирішив -- це те, що на нетбук буде встановлено інший дистр. Знайшов хавті по встановленню цілої купи всякого непотребу. Хоча з цілої купи мене цікавить лише джєдайське, тобто чисте і не кастомізоване. Тому всякі Мандріви і Убунті відпадають. Звичайно, з їхніх хавтів можна буде взяти пару гинтів і триків (якщо там будуть унікальні і корисні), але встановлювати систему буду чисту. ОпенЗузі теж не дуже цікавить, бо він, хоч і не паразит на чужому тілі, все ж дуже кастомізований. Отож, вибір лише з чотирьох: Debian, Fedora, Slackware, Arch (Google видасть більше, якщо шукати "acer aspire one distro_name").

Проте, перед початком будь-яких дій вирішив зробити копію нинішнього стану системи. Завжди корисно, якщо щось піде не так, за півгодини мати налаштовану машину. Для таких цілей є декілька інструментів, я вирішив скористатись Clonezilla, але десь прочитав про мультибутний диск, на якому, серед іншого, цей інструмент був. На жаль, диск був зроблений з розрахунку на syslinux, з яким у мене не дуже гарно все складається, і я вирішив переробити загрузчик на Grub. Задача виявилась доволі тривіальною:
1. Копіюємо вміст ісохи на флешку
2. Заходимо на змонтовану флешку (cd /media/usb)
3. Встановлюємо груб (grub-install --no-floppy --root-directory=. /dev/sda1)
4. Створюємо /media/usb/boot/grub/menu.lst
За основу я взяв файл конфігурації syslinux, тільки змінив записи на зрозумілі для груба.

Збекапилась система на флешку (у мене вона на 8Г, два розділа: один в 700М ext2, решта -- fat32) десь за 40 хвилин (диск у образ, bz2)

Тепер от качається Fedora 10 XFCE, зранку зготую з кеша новий перший диск для Debian Lenny (jigdo -- це ще одна епічна казка), і сяду вирішувати, що все ж таки ставити (бо Slackware i Arch поки будуть залишені, скоріш за все, без гідної уваги).

пʼятниця, 21 березня 2008 р.

LET THE FORCE BE WITH YOU (як я став Джєдаєм)

Мама казала: "Вчись, сину, -- вийдеш в люди!" Мама не казала ставати джєдаєм. Аби вона наперед знала, що виросте з її маленького слухяного хлопчика, може, й не так би боліло їй серце.
А дитя росло і навпомацьки прощупувало перед собою дорогу. Ні, не знало воно, а лиш відчувало, що СИЛА повсюди, і є її темна і світла сторони. Дещо зрозуміло було само собою: любити Партію і Леніна -- це стати на світлу сторону, а засунути шпильку в дупу школяру з молодшого класу -- стати на темну. Проте в житті не все так однозначно. Дослідницька робота, пізнання навколишньго світу -- то ніби рух по світлій стороні, але коли підпалена повітряна кулька обпікає руки і півписка, і ти, хай який малий, кричиш благим матом -- то якось раптово опиняєшся на стороні темній. Чи коли не з особистої навіть прив'язанності, а просто через відчуття обов'язку йдеш на поклик друга -- це правильно, але коли татовий пасок їздить по твоїй спині, бо у щоденнику має місце запис "Клали з таким-то й таким-то пакети з сіркою і марганцовкою на трамвайні рельси" (той, хто запис робив, не знав, що там не тільки сірка і марганцовка, там ще з десяток різних інградієнтів, цікаві зможуть знайти формулу в мережі), і мама довідалась, що дитя її втікло з уроку співів -- то тоді на світлій стороні годі шукати тебе, чи твоїх тата з мамою.

Підлітком я зустрівся з Христом. Ця зустріч змінила докорінно змінила мою сутність. І тепер я міг іти по життю впевнено, бо Він показував, де добро, і чому добро для мене краще. Але іноді на темну сторони СИЛИ ноги несуть самі -- така вже людьска сутність.

Проте свідомо джєдаєм я став значно пізніше. До цього мене привело декілька глибоких особистих переживань.

У мене були барабани -- я їх продав і купив свій перший комп'ютер. Це було потрібно з дуже багатьох причин, і аби тоді цього не сталось, я був би зовсім не тим, ким є зараз. Проте продаж барабанів був мов втрата цнотливості. Ти втрачаш щось страшенно дороге і важливе, і набуваєш щось нове і незвідане. І це завжди залишає глибокий слід у душі.

Звичайно, гіркота втрати з часом ослабла, а новий досвід виявився дуже цікавим. Але саме він привів мене до нових переживань. Комп в традиційному використанні на теренах, де раніше було принято любити Партію і Леніна (і як виявилось, ця любов -- гарно замасковане служіння темній стороні СИЛИ), і християнство -- ці дві речі здавались мені не дуже сумістними. Чи радше доволі сумісними за наявності бабла і бажання віддати то бабло злим Ситхам з корпорації Мєлкомягке. Всі ж знають, чия візьме у протистоянні бабла й зла. А у мене не було ні того, ні іншого, тобто ні баблі, ні бажання.

Пошуки привели мене до GNU. Тоді, щоправда, я був переконаний, що Лінукс -- то в "пантеоні" найголовніше "божество", а про GNU не думав взагалі нічого. Проте це деталі. Один комп змінив інший, а новий комп аморфно перетікав з конфігурації в конфігурацію, і час од часу ставились на нього різні реінкарнації (серед адептів ціє релігії відомі під назвою "дистрибутиви") ГНУ/Лінукса. Це був прямий шлях просвітління. Проте різні дистрибутиви намагались зробити життя адепта найбільш зручним, по можливості чимдужче схожим на щось ситхівське, мєлкомягке. Не у пластмасі і рюшечках то проявлялось. Табу на пластамасу і рюшечки -- це лжерелігія людей, що дуже далекі від просвітлення. Вони своїми чорними екранами з зеленими літерами хотять сказати всім навколо, що вони 3L173 ("еліта" псевдо-гакерською). А мєлкомягковьске проявлялось в тих дистрах у тому, що, по-перше, просвітлення вважалось хай доволі непоганою, проте далеко не самою необхідною річчю, і, по-друге, що щастя у житті можна досягти, клацаючи по купі кнопок, але не маючи жодної гадки, що за твоїми клацаннями відбувається в "тонкому світі".

Я натрапив на Дебіан. Всі кругом верещали: "Куди, ти що, дурний?! Там жодної рюшечки, так і помреш молодим! Там лише злі зелені літери, і їх треба набирати пальцями! Ти ж лишишся інавалідом!" Виявилось, що рюшечок є стільки, скільки сам зможеш навішати, а пластмаса, хоч і при бажанні може бути використана, здебільшого замінена стильними титановими частинами. Проте лише з Дебіан я зрозумів, що є на світі GNU, і я знаю його як GNU/Linux, що буде щастя (і побєда міровой рєволюциї), і людина може здобути його через відсікання залежностей, і що відсікти залежності можна, знаючи, де вони, і як то зробити. Знання це не сакральне і не окультне, і не тільки вибрані можуть здобути його. Воно дається кожному затак, і кому вже нєвмоготу, то нєфіг стояти осторонь і чекати "особого пріглашения". Уся документація на офіційному сайті, перекладена багатьма мовами. Крім того, у Дебіан є декілька команд, які суттєво покращують карму. Є практика, яка, мов конг-фу, декількома простими рухами дозволяє творити чудеса. Є розроблена система громадського співжиття, коли кожен долучається до спільної справи, як може (якщо, звістно, він того хоче).

Так, я став джєдаєм. Я хочу жити правильно, як християнин, і для цього мені потрібно зберігати баланс СИЛИ у всьому. А що величезна частина життя проходить перед монітором (тепер вже двома моніторми), то в цьому віртуальному житті я знайшов віртуальний правильний шлях і став джєдаєм!

вівторок, 18 вересня 2007 р.

Джєдайский дистр

дебіан стоїть. тобто не стоїть, а льотає. маю на увазі, на комп він був поставлений, але далі, коли запущений, він льотає.
пласмаса з сузі перетягена ще не вся, в сплячку комп нормально ввести не виходить, а все решта є. ще, правда, не пробував з інфрачервоним портом на юсб-блажці розібратись, але це історія давня, і тут не к спєху.
от одна тільки проблєма мене мучає досить сильно. стояла мазіла-фірефох 1.5, все було чотко. обновився до 2.0.0.6, і началась реальна тормозня, коли бровзвєрь запущено. приходиця юзати гномовську епіфанію. а може воопсче всєцело на гном перейти?


понеділок, 10 вересня 2007 р.

Нова тачка

Канєшно, писать про жилєзки не дуже б і хотілось, но завтра (чи вже сьодня) нова робоча неділя, і з жилєзками так чи іначє нада буде імєть діло. Діло імєлось з жилками і на протяженії більшинства прєдидущих робочих неділь, но на цей раз є опрєдільонна спєцифіка. Заключаїця вона в тому, шо в мене нова тачка на роботі. Не полностю нова, її юзали і до мене, а нова в тому смислі, шо тепер її юзати буду я. Тачку подчистили, я сам видув з неї всю пилюку, поставили новий вінт, а на вінт впихнули ОпенСузі Лінукс. Жизть, можна сказать, входить в нову фазу. Дрєвня мічта про полне ацуцтвіє Віньдоз на рабочій тачкє практичєскі реалізована. В прошлю пятницю під кінець робочого дня махіна була поставлена на стіл, підключена, оснащена клавою і оптічєским устройсвом з кольосіком, і (на велику завість всім колєгам) двума моніторами. Провода акуратно поскручувані, агрєгат к запуску готов. І вот момент первого запуска. Всьо красіво, попсово-пласмасово, синій екран загрузки, Сузі-абізяна нарісована (як утвірждают дизайнери, це в самом дєле хаміліон), шота крутиця, потом велком-скрін, і дальше грузиця КДЄ. Можна від радості пустить слюну з блаженним відом на лиці. Правда, в офісі остався я один, поражать таким вираженієм щастя нема кого, тому блаженний від і слюні пока шо реалізовуюця в відє планов на будуще.

Так, разсмотрім, шо за чудо такоє, цей німєцкий лінукс. Віндова сєтка настроїлась сама. Правда, брат-джєдай дав статічєский адрєс в самому началі, но це мєлочі. Алюмініві носітєлі монтіруюця самі, вискакує амєрзітєльна біда і питає, шо робити з вставленим диском. Коли була ХРень, я це відключав вапсчє, тут поки це не сущєствєнно. Общий центр управлєнія, Яаст, признатись, хоть і попсовий, достаточно удобний, і розказує, де шо за твоїми действіями з мишою проісходить в сістємє. Нові пакєти? Ну да, це ж аРПіеМ-ний дистр, тут всьо не зовсім так, як я привик. Ну, може пообвикнимось. Але який пустий рєпозітарій. Навіть з дополнітєльними пакєтами, всьо равно пусто. Дополнітєльних украшатєльств нема. Програм словарів нема. Докумєнтації голяк. Разстройство. Правда, махіна вміє уходити в спячку, вміє робити ждущий рєжим, на текстовій консолі картінка — і це всьо без дополнітєльних ухіщрєній з твого боку. На свому Дебіан-боксі вдома я мав робити це всьо сам (не всьо зробив, бо не всьо мені було нада). А тут всьо з коробки.

І вот у мене зародився коварний план. Для Дебіана місце ше є, і я його сюди втулю. І потіхонєчку, маючи під руками вже рєалізовані в Сузі красіві приколи, піднастрою так само настоящий джєдайский дистр. І тоді мені і сітх не брат.

середа, 25 липня 2007 р.

Дрєвня тачка

Прихожу, значіт, на работу, (безбожна позна, і при всіх уважительних причинах всьо равно должно бути стидно — но нє, ніфіга, попустило, втянувся), і тут мені брат-джєдай, правда іншого ордєна, кричить: "Давай, значить, рєзка пазирь шота у мене на тачцє".

Ну на тачцє, якшо откровєнно, вже шоп шось такого впічітляющого (пару фоток),

то не було, але я полностю понімаю його екзайтмент. Йому подарили Амігу500.

Для тих, хто не знає (ой бачу шо не знаєте), Аміга500 — це такий дрєвній компютар, ше тої епохи, коли в Совєцкому Союзі була одна партія, і не було прізідєнта, а я був не джєдаєм, а піонєром. Компютар асобий, не такий як другі. При слабому процесорі і мізєрі памяті, при отцуцтвії вінта (хотя можна було і з вінтом) цей комп був способний на чудєса. То, шо він вмів, другим могло тільки снитись. На ньому ше тоді був ЗД, стереозвук, ужастна скорость в ігрушках і т.д. Єслі порівнювати його з його соврімєнніками, то Амігу справді можна назвать компом, а решта були боліє-мєніє інтєліктуальними кастрюльками. Інтірєсно, шо при всій своїй продвінутості Аміга почті нікагда не була комєрчіскі успішним проектом. Посредствєнность і сєрость панували (і досі панують) на компютерному ринку. Історя Аміги дуже увлікатєльна і поучітєльна, мєстами слєгка запутана, але ж в історії так всігда. Єслі інтірєсно, можна начинать атсюда: http://ru।wikipedia.org/wiki/Amiga


Чєловєку-гуманітарію, над яким жизть сиграла злу шютку, давши йому любов до жилєзок, не всігда хватає тєрпіння і умєній копатись в тєхнічєских вапросах. Але в связаних з желєзками вапросах історічєских, філасофських, вопросах про тенденциі і напрямки гуманітарію разбирацьця вполнє природно.

Ну так вот, на інфу про Амігу я натрапив ше лєт, навєрно, 5 назад, може, правда, і 4. Мене тоді поразило, наскільки бувають тонко і умно сдєлані машини. Шидєвр. Пєсня. Руками потрогать, к сожалєнію, не приходилось, але достаточно було і прочитать статейки і абзори. Я заболів Амігою. Це було як наваждєніє. Брат-джєдай тільки посміювався і пропускав міма ушей. Вапсшчє його красота, навєрно, не трогає. Нє, навєрно трогає, але не так, як я привик.

Потом попустило, отошов я трохи. Восхіщєніє осталось, пропало желаніє обладать такой машиной. А кромі того, дорого, в бивший Совдеп не возять, випускають мало, обгрейдить тяжко — короче, заботи вєка сіво і раціональні причини заглушили любофь.

І тут я прихожу, значіт, на роботу (да, правильно, імєнно безбожно позно, а в нутрях ніфіга не стидно, маладци, правильно запомнили), а мені цей нєчуствітєльний до прєкрасного дядя показує фотки Аміги. Фотки його Аміги. І хто тепер мені скаже, де в жизні хоть чутачку справедливості?



Powered by ScribeFire.

Перекорьожити на нужний єзиг