Мама казала: "Вчись, сину, -- вийдеш в люди!" Мама не казала ставати джєдаєм. Аби вона наперед знала, що виросте з її маленького слухяного хлопчика, може, й не так би боліло їй серце.
А дитя росло і навпомацьки прощупувало перед собою дорогу. Ні, не знало воно, а лиш відчувало, що СИЛА повсюди, і є її темна і світла сторони. Дещо зрозуміло було само собою: любити Партію і Леніна -- це стати на світлу сторону, а засунути шпильку в дупу школяру з молодшого класу -- стати на темну. Проте в житті не все так однозначно. Дослідницька робота, пізнання навколишньго світу -- то ніби рух по світлій стороні, але коли підпалена повітряна кулька обпікає руки і півписка, і ти, хай який малий, кричиш благим матом -- то якось раптово опиняєшся на стороні темній. Чи коли не з особистої навіть прив'язанності, а просто через відчуття обов'язку йдеш на поклик друга -- це правильно, але коли татовий пасок їздить по твоїй спині, бо у щоденнику має місце запис
"Клали з таким-то й таким-то пакети з сіркою і марганцовкою на трамвайні рельси" (той, хто запис робив, не знав, що там не тільки сірка і марганцовка, там ще з десяток різних інградієнтів, цікаві зможуть
знайти формулу в мережі), і мама довідалась, що дитя її втікло з уроку співів -- то тоді на світлій стороні годі шукати тебе, чи твоїх тата з мамою.
Підлітком я зустрівся з Христом. Ця зустріч змінила докорінно змінила мою сутність. І тепер я міг іти по життю впевнено, бо Він показував, де добро, і чому добро для мене краще. Але іноді на темну сторони СИЛИ ноги несуть самі -- така вже людьска сутність.
Проте свідомо джєдаєм я став значно пізніше. До цього мене привело декілька глибоких особистих переживань.
У мене були барабани -- я їх продав і купив свій перший комп'ютер. Це було потрібно з дуже багатьох причин, і аби тоді цього не сталось, я був би зовсім не тим, ким є зараз. Проте продаж барабанів був мов втрата цнотливості. Ти втрачаш щось страшенно дороге і важливе, і набуваєш щось нове і незвідане. І це завжди залишає глибокий слід у душі.
Звичайно, гіркота втрати з часом ослабла, а новий досвід виявився дуже цікавим. Але саме він привів мене до нових переживань. Комп в традиційному використанні на теренах, де раніше було принято любити Партію і Леніна (і як виявилось, ця любов -- гарно замасковане служіння темній стороні СИЛИ), і християнство -- ці дві речі здавались мені не дуже сумістними. Чи радше доволі сумісними за наявності бабла і бажання віддати то бабло злим Ситхам з корпорації Мєлкомягке. Всі ж знають, чия візьме у протистоянні бабла й зла. А у мене не було ні того, ні іншого, тобто ні баблі, ні бажання.
Пошуки привели мене до
GNU. Тоді, щоправда, я був переконаний, що Лінукс -- то в
"пантеоні" найголовніше
"божество", а про GNU не думав взагалі нічого. Проте це деталі. Один комп змінив інший, а новий комп аморфно перетікав з конфігурації в конфігурацію, і час од часу ставились на нього різні реінкарнації (серед адептів ціє релігії відомі під назвою "дистрибутиви") ГНУ/Лінукса. Це був прямий шлях просвітління. Проте різні дистрибутиви намагались зробити життя адепта найбільш зручним, по можливості чимдужче схожим на щось ситхівське, мєлкомягке. Не у пластмасі і рюшечках то проявлялось. Табу на пластамасу і рюшечки -- це лжерелігія людей, що дуже далекі від просвітлення. Вони своїми чорними екранами з зеленими літерами хотять сказати всім навколо, що вони 3L173 ("еліта" псевдо-гакерською). А мєлкомягковьске проявлялось в тих дистрах у тому, що, по-перше, просвітлення вважалось хай доволі непоганою, проте далеко не самою необхідною річчю, і, по-друге, що щастя у житті можна досягти, клацаючи по купі кнопок, але не маючи жодної гадки, що за твоїми клацаннями відбувається в "тонкому світі".
Я натрапив на
Дебіан. Всі кругом верещали: "Куди, ти що, дурний?! Там жодної рюшечки, так і помреш молодим! Там лише злі зелені літери, і їх треба набирати пальцями! Ти ж лишишся інавалідом!" Виявилось, що рюшечок є стільки, скільки сам зможеш навішати, а пластмаса, хоч і при бажанні може бути використана, здебільшого замінена стильними титановими частинами. Проте лише з Дебіан я зрозумів, що є на світі GNU, і я знаю його як GNU/Linux, що буде щастя (і побєда міровой рєволюциї), і людина може здобути його через відсікання залежностей, і що відсікти залежності можна, знаючи, де вони, і як то зробити. Знання це не сакральне і не окультне, і не тільки вибрані можуть здобути його. Воно дається кожному затак, і кому вже нєвмоготу, то нєфіг стояти осторонь і чекати "особого пріглашения". Уся документація на офіційному сайті, перекладена багатьма мовами. Крім того, у Дебіан є декілька команд, які суттєво покращують карму. Є практика, яка, мов конг-фу, декількома простими рухами дозволяє творити чудеса. Є розроблена система громадського співжиття, коли кожен долучається до спільної справи, як може (якщо, звістно, він того хоче).
Так, я став джєдаєм. Я хочу жити правильно, як християнин, і для цього мені потрібно зберігати баланс СИЛИ у всьому. А що величезна частина життя проходить перед монітором (тепер вже двома моніторми), то в цьому віртуальному житті я знайшов віртуальний правильний шлях і став джєдаєм!
Публікації
