Показ дописів із міткою Поіск житла. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Поіск житла. Показати всі дописи

понеділок, 9 червня 2008 р.

Літо, спека, купа пакунків...

З ким не зустрінусь, майже всі кажуть: "Сто років не бачились". З іншими хотілось би такою банальністю навіть обмінятись, та зустрітись ніяк не виходить. Але однаково все зводиться до того, що не бачились таки давно.

Коли не бачились, то заведено питати про новини. А про новини говорити не хочеться, бо новини не дуже цікаві, дуже марудні, і на них тратиться купа грошей і сил. Проте ось сьогодні закінчилась моя довготермінова епопея з переїздом. Тому є сподівання, що марудності в житті стане менше (сподівання ті, звісна річ, даремні), і що гроші стануть витрачатись в більш звичному режимі (певно, це сподівання - це ще більша дурня, ніж перше; хоча з огляду на те, що їх вже не лишилось, і перша декада місяця світить доволі відчутним мінусом, то можна з великою мірою вірогідності говорити про те, що динаміка витрачання грошей зміниться у бік стрімкого спаду), і що скоро можна буде відпочити і повернути розтрачені сили. От так от нецікаво усе, і питати про новини не варто.

Речі перевезено на нову квартиру, і після роботи піду дофарбовувати підлогу, підкручувати крани і робити всяке інше, чого до ладу я робити не вмію.

Нароблю телефоном знімків, і якщо матиму завтра чи десь на днях настрій, напишу про нову квартиру більше. Не тому, що то так цікаво, а так, аби не питали... Круто ж на запитання про справи кинути: "Про це у мене є на блоґові"

пʼятниця, 11 квітня 2008 р.

Поспіхом (заскочив у інет-кафе)

Годину тому проїхав так добре помітну на мапах у Гуглі дамбу біля Нової Каховки, і ось я тут. Дощ, проте усі навколо переконані, що після обіду буде спека. Знайшов базар, купив пару шкарпеток, бо страшенно замерз у ноги. На базарі взнав, де тут пошта, де можна купити газети, і чи реально тут зняти квартиру. Знати квариру, як здається торгівкам, не дуже реально.

Добре, купив газету, в які повинні були бути об*яви (от пришиблена розкладка, апострофа нема, проте є така потрібна буква "ё"). В газеті об*яв всього з десять, а про квартири, що здаються не подобово, лиш одна. Дзвонимо, питаємо, квартира однокімната, нічим мені не цікава.

Невже це й все? Яким іще чином можна взнати, де можна знайти тут житло? На стовбах об*яв якось не дуже багато, лиш про купівлю волосся і про "потрібні різноробочі".

Хоча до вечора час ще є, пошукаю ще.

Вчора такий самий день у пошуках пройшов і в Бериславі. Було багато всяких хаток, де одна спаленька і ще трішки коридорчика, і трошки більших хаток, де спаленьок дві, і кухня вже не у коридорчику, проте вода на дворі (про інші вигоди годі й казати). Щоправда, були й такі хатки, де була вода всередині, і газ проведено, і кімнат чотири, і окрема кухня, проте такі хати лиш продавались, і коштували гарну купу грошей (по правді, не таку вже й купу, і аби таку хату купити де у областному місті, то таких куп довелось би скласти зо п*ять, але що грошей у мене байдуже нема, то купа навіть мала видається на гарну). І те ж саме з квартирами. Здати чомусь ніхто не хоче, усі хотять продати.

А одна тітка, коли я намагався її заспокоїти (бо вона боялася, що квартиру її вкрадуть, чи спалять, чи "бросят, втєчут, і нізашо мені не заплотят"),  мені сказала: "Ну мені якто страшно здавать жильйо людям нєтрадіционной орієнтациї". Я занімів! З якого боку я виглядав, як "чєловєк нєтрадіционной орієнтациї"? Навмисне старався виглядати якомога нормальніше, сорочку вдягнув... Потім допер, це вона так відреагувала на мою заяву про те, що я з баптистської церкви. Приїду додому, розкажу пасторові, ото він вже зрадіє...
 

середа, 2 квітня 2008 р.

Осана Укртелекому

Як і обіцяв, про досвід з Укртелекомом. У них доволі зручний сайт, на якому можна знайти купу цікавої інформації. Хоча реально цікавила мене не вся купа, наприклад, голосові смс на стаціонарні телефони мені ні до чого. А от підключення до тирнету якраз дуже до речі.

Зайшов, подивився. Цікавила мене їхня послуга "Ого". Як вже казав, спробував вказати номер райради, -- результат позитивний. Це добре. На сторінці вказано номер телефону служби підтримки. Набираю, але на гарну доброзичливу відповідь не сподіваюсь. Маю досвід. Колись налаштовував одному чуваку вдома мережу на декілька компів з підключенням до ADSL. Не розкурив, що до чого, знайшов на сайті номер, подзвонив. Хлопчина чемненько привітався: "Добрий дєнь, ви пазванілі в службу поддержкі пользоватєлєй услуги Єйдіесел компании Укртелеком. Чєм магу бить палєзєн?" Хвилин двадцять розповідав телепню, що у мене за проблема, намагаючись взнати, як її швидко вирішити. Телепень так само чемненько все вислухав, і кострубатою українською сказав, що зі мною зв'яжеться місцевий спеціаліст. І нафіг було мені розповідати йому в деталях про мої бідкання? З тим чуваком, кому я домашню мережу налаштовував, все вирішилось гарно і безболісно, і в кишені по закінченню справи лежали мої гроші, але неприємні спогади лишились.

Так от, без всякого очікування гарного результату набираю номер. Номер на 800, в межах України безкоштовно. Цього разу відповідає дівчина. Так само чемненько, тією самою завченою фразою: "Добрий дєнь, ви пазванілі в службу поддержкі пользоватєлєй услуги Єйдіесел компании Укртелеком. Чєм магу вам памочь?"
Я: "Добрий вечір. Я не знаю, чи точно ви мені зможете допомогти, але цікавить мене одна річ. Я думаю перебратись в містечко на півдні, і не в останню чергу рішення залежить від того, чи буде там інтернет"
Дівчина: "Скажіть мнє номер тєлєфона, з якого ви збираєтесь підключатись"
Я: "Золотко, ви знаєте, у місті тому я не був, і телефонів тамтешніх не знаю. Я ще не знайшов житла. Місто зветься Берислав, Херсонська область"
Дівчина: "Блокіратор на лінії буде?"
Я: "Ви мені скажіть, якщо є така можливість, чи багато у Бериславі спарених номерів"

Тут зробимо відступ, щоб оцінити безглуздість ситуації. Я, мов останній ламер, морочу бідній дівчині голову дурноватими практично беззмістовними питаннями. Мої шанси отримати хоч якусь відповідь, окрім поради зв'язатись з місцевою філією, практично збігли. Але дівчина мужньо приймає питання і говорить:
"Зачекайте хвилину"
Минає секунд сорок.
Дівчина: "Ви знаєте, прошлою осінню в Бериславі установили нову цифрову АТС, зараз номерів з блокіраторами не должно бути. У вас є всі шанси встановити качєствєнне підключення до інтернету"
Я: "Але я так розумію, що в містечку не буде спеціалістів, які б, при потребі, налагодили зв'язок? На скільки дорожче буде коштувати виклик спеціалістів з обласного центру?"
Дівчина: "Визов мобільної бригади не залежить від того, де находиця абонент. Розцінки за вказаними таріфами, тоість 120 грн"
Я: "Дорогесенька, я щиро Вам від усього серця вдячний за якісну допомогу. Чи можу я якимось чином віддячити Вам офіційно, щоб це посприяло, можливо, Вашому просуванню по службі?"
Дівчина: "Я передам нашому менеджменту Ваші побажання. Рада була допомогти"
Я: "Ні, ви не зовсім, певно, мене розумієте. Ви зробили значно більше, ніж просто відповіли на мої дурноваті питання. Ви відновили віру людини у адекватність супорту. Це одне вже варте особливої похвали! Вам зачьот! Крім того, Ви покращили мені настрій на цілий вечір, а це теж не так собі!"
Дівчина: "Дякую за добрі слова! Я рада, що ви до нас подзвонили!" У голосі чути доброзичливу посмішку.

Вперше за багато років спілкування зі службою підтримки викликало прилив позитивних емоцій. Що сказати? Бажаю усіляких гараздів небайдужому супортеру! Так тримати, Укртелеком! Може, будуть з вас люди.

вівторок, 1 квітня 2008 р.

Там, де не впорався Гугл

Сидів вчора і шукав інфу про тепле місто на півдні. Тепле місто, в якому купа солодких фруктів більшу частину року, в якому дешеві хати в аренду, і в хатах тих немає мишей, де є вода і світло цілодобово, де можна мати якісний інтернет за тверезою ціною. Шукав я інфу про омріяне місто на наступних декілька років. Місто таке є, це я вже знаю, а от інфи про нього -- фіг. Тобто, традиційної інфи у вигляді об'яв про продаж нерухомості, дешеве встановлення пластикових вікон, найм квартир, втрачені документи... Так само повна відсутність якихось онлайнових версій місцевих медій. Це недобре. Наштовхує на думку якщо не про відсутність самих медій, то принаймні про відсутність онлайну. На цю саму думку наштовхує цілковита відсутність форумів зі скаргами на роботу місцевих провайдерів. Власне, відсутність форумів не лише з цими скаргами, а з будь-якими скаргами на хай би що-небудь місцеве. По-правді, форумів, в яких би хвалилось що-небудь місцеве, теж не було, як і взагалі будь-яких форумів про будь-що місцеве.

Проте, я ж знаю, що за область. Є ж сайт облдержадміністрації. Заходжу, з великою насолодою і цікавістю дивлюсь на тирнетну версію суміші совєцької дошки пошани і стенду з успіхами регіону, клацаю на районному центрі на міні-мапі, і маю в результаті інфи той самий фіг, з якого все починалось. Навіть Вікіпедія дала мені більше відомостей про містечко. В ньому ж, як думається, ост-готи жили, а ОДА мені повідомляє лише про наявність на території містечка кількох підприємств.

Далі натрапив на сайт, де рекламувалась продукція місцевого сирзаводу. Цікаво, але не зовсім те, що я шукав. Якесь дівчисько на національно-свідомому форумі (немісцевому) розказує, яке славне в неї місто. Теж цікаво і приємно, проте знову не зовсім те. Далі. О, дядько продає хату... Тут має бути і про найм житла теж. Але ні, одна лише хата на продаж, газ не проведено, грошей у мене все-одно немає. Але дядько об'яву виставив, вказав номер "аськи", значить, і тирнет який-не-який, але є. Їдемо далі. О, сайт про провайдерів України. Облом, міста моєї мрії у базі немає. Але ж є всюдисущий Укртелеком. Дивимось, що можна собі замовити. Ну, по правді, не так вже й багато. Інтернет по дайл-апу можна. Дорого, повільно, але можна. А в них же є "Ого". Навіть можна перевірити, чи буде працювати на твоєму номері. Ну, номера я не маю, але маю номер телефона райради. Втішив мене Укртелеком, в райраді можна провести швидкий інтернет. Треба буде, коли туди переселюсь, їм про це сказати.

По суті, тут пошуки і завершились. З Укртелекомом був далі цікавий досвід, але зараз маю бігти, тому про досвід згодом...

пʼятниця, 28 березня 2008 р.

На ходу

Поки свіже й духмяне, спішу записати. Може, аби настоялось і визріло, було б краще і "справжніше", однак в цю хвилю кортить мені...
Найперше, пошук житла на південних фронтах чомусь йде активніше, ніж той самий пошук на фронтах тутешніх, північних. Ні, не чомусь. Причина ж відома усім. На південь прагне все моє єство, а залишитись тут мені доведеться, якщо цьому пориву не судитиметься вилитись у реалізовану здійснену мрію.

А це справді була мрія. Давня, невисловлена, прихована, рожево-невинна. Власне, така сама, як нині вже здійснена мрія про нинішню мою роботу, як інша, теж нині здійснена і вже пройдена -- про життя в іншому, не в своєму, в спокійному і тихому місті. Деякі мрії збуваються. У мене, принаймні, перевірено досвідом. Збуваються не самі по собі, а як особливий знак Божої схильності і любові. Як необов'язковий, але такий приємний і дорогий знак уваги тому, або від того, кого любиш. В принципі, певно, життя б цілком могло скластись так, щоб я працював кимось іншим, і при цьому почувався добре, був впевнений, що моя робота потрібна, і що вона у мене непогано виходить. І цілком могло скластись життя так, що цю важливу і гарну роботу я виконував би в великому і густонаселеному місті.

Щойно повернувся з Києва. Я з повним усвідомленням констатую: "Я село. Я провінціал. Я невиправний колгосп". Не можу я вмістити такого міста, де о п'ятій ранку вже купа народу на ногах, де рух з одного потрібного тобі місця в інше займає астрономічні відрізки часу, ні не просто часу, а часу даремно втраченого. Місто, що штовхається, поспішає, дивиться навколо скам'янілим лицем без жодного виразу, місто, в якому просте і людське вивітрилось з повітря навіть самого, мене лякає. Як на мене, добробут і положення зовсім не варті їхнього видобутку в постійній біганині. Думається мені (хоча, звісно, що я можу про то знати), що від цього страждають людські стосунки, страждають скрізь на всіх рівнях. Хоча, звичайно, тим, хто народився і виріс серед такої метушні, спокійне і розмірене життя містечок здаватиметься нудним. Рівень адреналіну зовсім не той.

Хоча іронія в тому, що в Київ я їздив для вирішення питання мого остаточного "околгосплення". Зустрічався з мужиком одним, і, ймовірно, через тиждень вже дивитимусь можливе своє помешкання у містечку з населенням в 10 тисяч жителів. Навіть мені, людині з провінційними уподобаннями, про це подумати смішно.

Однак, якщо хату знайду, вона мені сподобається, і влаштує мене ціна, я стану ще на величезний крок ближче до реалізації того, що раніше було тихою мрією, а зараз стало цілеспрямованим прагненням...



Перекорьожити на нужний єзиг