новорічне…

…сито й задоволено доїдали солодке. На вулиці гепало, різнобарвно займалось і сяяло, а сусідські машини у відповідь святково вили сиренами. І ми вчотирьох сиділи і мирно й задоволено доїдали солодке під усе те виття, гепання, сяйво і тихе мерехтіння нашої ялинки. Нам разом усім добре, і у цю мить не хочеться нічого аналізувати і ні про що мріяти, хочеться просто ліниво доїсти торт, залізти під ялинку по подарунки, а далі, затамувавши подих, розгортати папірці, рясно всіяні сніговиками та Дідами Морозами, — і радіти…

— Мені треба вийти, — каже Матя, наш молодший, — я повернусь і одразу доїм.
Ну треба, то треба, це зрозуміло.
— Тільки, будь ласка, швидше, будемо діставати подарунки! — гукаю навздогін йому я, переймаючись не стільки подарунками, скільки пізньою годиною і необхідністю зранку вставати, бо ж перший день 2012-го випав на неділю, і зранку ми йдемо до церкви.

Тут відчиняються двері і у кімнату входить хлопака у паперовій шапці, на якій гарно наклеєно «Пошта».

— Почтальйон Духовкін. Ви Іванцов? Вам заказноє. Вот здесь распішитєсь, вот тут, напротів вашей фамілії.

Виявилось, що форма, в якій треба було розписатись, була майже справжня, з купою прізвищ і підписів!

Нам прийшов лист-поздоровлення із святковим завданням на пошук подарунків.

Листоноша пішов, за хвилину повернувся син:
— А що це у вас? Де мій торт? А ви чому не доїдаєте? Був поштальйон? Коли?
Я навіть уявлення не мав, що мій розумний хлопець здатен ще й на спритне акторство!

А далі йшла варіація на безпрограшно цікаву тему — пошук подарунка за допомогою серії підказок. В листі схема кімнати, підказки зазначені на схемі.

Щоправда, і тут дітлахи зробили суттєве покращення — підказки були не зайвим мотлохом, а матеріалом, з якого привітання треба було доробити самому.

Крім того, сценарій мав елементи трилера з використанням мобільного зв’язку.

Кінцевий результат пошуків — листівка-привітання, зроблена «наживо» руками самого отримувача,

плюс ще гарна аплікація під ялинку із двох сніговиків, що везуть на санях мішок із чимось дуже цінним.

І вже після цього було закінчено торт і перейдено до захованих під ялинкою подарунків. А поки ми всі, затамувавши подих, розгортали святкові обгортки у Діди Морози, стараючись відгадати, що ж там під ними, я тихо пишався своїми найкращими дітьми у світі, не бажаючи нічого аналізувати і ні про що мріяти…

---

P.S. Матіасу бути молодшим у сім’ї залишилось всього тижнів із шість.