1. Атомні пригоди

День номер раз

Сумку складено за годину. В останню хвилину згадується про чисті шкарпетки і спіднє на цілий тиждень. Ну що ж, непогано. Було б прикро згадати про це через дві години по від'їзду. Пройшло лише 10 годин відтоді, як мене покликано в дорогу. Дружина позаду, діти позаду. Так само позаду робота і колеги, проте ці останні мене майже не хвилюють. До кінця робочого року лишився тиждень, мо’, трохи більше, а далі серпень і відпустка.

Проте допрацювати до неї спокійно і без пригод не вдалось — мене викликав обласний пресвітер у невідкладній справі перекладати якихось сектантів з-за кордону, що прибули сюди у якихось сектантських справах. Сектанти, здебільшого, — то люди цілком приємні, коли у них не “хрістіанство” головного мозку. У мене сектантка дружина, і брат, і вся родина з татового боку, і всі колеги. Прекрасні люди. І я сам теж сектант, по великому рахунку, якщо формально до цього діла підходити. Що тільки доводить той факт, що сектанти— то доволі приємні люди. Так чи інак, але вкотре опиняюсь у атомному містечку. Проте, якщо ти живеш на Рівненщині, то у атомних містечках не бувати якось не личить.

До Кузнецовська їхати довго. Коли спека,а у автобусі з якоїсь дурнуватої причини закриті вікна (напевно, релігія не дозволяє відкрити), то здається, що тебе поволі тушкують, щоб ти був соковитим і смачненьким.

Вигляд димарів ще здалеку, кілометрів за 20, будить спогади про попередні поїздки на рівненське Полісся, і надії недаремно проведений тут час цього року.

В Кузнецовську, як ми приїхали, одразу було молитовне зібрання, доволі гарне і динамічне. Співали, читали і розмірковували, молилися маленькими групками і вкупі.

Потім вечеря у домі пастора, а потім вільний час у своїх справах. Зі мною в кімнаті дядько-пастор з США, іменем Майк Мюллінз, вперше за кордоном, дуже хвилюється. Весь час про все розпитує, про все хоче знати, навіть про якісь цікаві такі речі, наприклад, до скількох годин п'яна молодь буде зависати на вулиці. Я його заспокоюю, що, мовляв, усе буде нормально, і не слід перейматись цими дрібницями. Він шуткує, деякі жарти виходять навіть нічого, і здається, серйозних симптомів культурного шоку не спостерігається.

Дзвоню дружині, думаю трохи ще почитати, і йти спати. Завтра новий день, нові турботи. Щоправда, за такої спеки і кількості п’яного народу, що відтягується у п’ятницю після довгого тижня на станції, не знаю, чи скоро вдасться заснути.