Вінниця, останній день.
Два тижня проминули доволі швидко. Звісно, з огляду на мою „страшенну любов” до рідного міста, сплинули вони далеко не як один день. Але й не так, як на початку гадалось — що перебування тут видаватиметься роком.
На вулиці, як годиться, траплялись випадкові приємні зустрічі, і, на щастя, не так багато, як бувало раніше. Колишні одногрупниці з універу, чиїх імен я не пам’ятав і в роки навчання, не траплялись. Трапився давній знайомий Андрій, з яким підтримувались доволі близькі стосунки, і за якого я навіть почував якусь відповідальність, а потім якось плюнулось (і на стосунки теж). Зустрівся колишній однокласник Сергій, з яким стосунки були доволі теплими, проте не дуже зрозумілими, і за якого відповідальності я не відчував, хоч і привів його, як йому здавалось, до церкви. Потім теж стосунки перервались надовго, а згодом пару коротких „привіт, як справи“ у асьці, пару дзвінків, здається, і все. І ось теж коротка випадкова зустріч, і „привіт, як справи“, теплі і радісні посмішки, і “бувай”.
З друзями і знайомими практично не зустрічався. З декількома людьми хотілось, але якось не склалось. Ще в Рівному домовився про зустріч з гарною сім’єю, взяв телефон, і залишив папірець на столі у офісі. Класично.
Навідали лише батьків і брата. При зустрічі з братом, як годиться, засів за вирішення швидкоруч створеної взаємними силами технічної проблеми, що мала глибокі наслідки. Йдеться про резервне копіювання даних з телефону і неможливість подальшого їх відновлення. Було цікаво і повчально, не очікувано вивчив невеличку купку нового про передачу унікодових символів у смс’ах, про хексдампи текстової інформації і решту надзвичайно цікавих і корисних для братніх стосунків речей. З дітьми його не фіга майже не поспілкувався, але мої дітлахи мали за цей час декілька гарних можливостей погратись зі своїми двоюрідними.
Завтра вночі потяг додому. Чомусь вже декілька років те чуже місто, в якому все якось дивно і багато що дуже просто, стало практично домом. Я там знаю усе, там усе вже має свою історію і будить свої спогади.
До наступної зустрічі, рідне місто.
Два тижня проминули доволі швидко. Звісно, з огляду на мою „страшенну любов” до рідного міста, сплинули вони далеко не як один день. Але й не так, як на початку гадалось — що перебування тут видаватиметься роком.
На вулиці, як годиться, траплялись випадкові приємні зустрічі, і, на щастя, не так багато, як бувало раніше. Колишні одногрупниці з універу, чиїх імен я не пам’ятав і в роки навчання, не траплялись. Трапився давній знайомий Андрій, з яким підтримувались доволі близькі стосунки, і за якого я навіть почував якусь відповідальність, а потім якось плюнулось (і на стосунки теж). Зустрівся колишній однокласник Сергій, з яким стосунки були доволі теплими, проте не дуже зрозумілими, і за якого відповідальності я не відчував, хоч і привів його, як йому здавалось, до церкви. Потім теж стосунки перервались надовго, а згодом пару коротких „привіт, як справи“ у асьці, пару дзвінків, здається, і все. І ось теж коротка випадкова зустріч, і „привіт, як справи“, теплі і радісні посмішки, і “бувай”.
З друзями і знайомими практично не зустрічався. З декількома людьми хотілось, але якось не склалось. Ще в Рівному домовився про зустріч з гарною сім’єю, взяв телефон, і залишив папірець на столі у офісі. Класично.
Навідали лише батьків і брата. При зустрічі з братом, як годиться, засів за вирішення швидкоруч створеної взаємними силами технічної проблеми, що мала глибокі наслідки. Йдеться про резервне копіювання даних з телефону і неможливість подальшого їх відновлення. Було цікаво і повчально, не очікувано вивчив невеличку купку нового про передачу унікодових символів у смс’ах, про хексдампи текстової інформації і решту надзвичайно цікавих і корисних для братніх стосунків речей. З дітьми його не фіга майже не поспілкувався, але мої дітлахи мали за цей час декілька гарних можливостей погратись зі своїми двоюрідними.
Завтра вночі потяг додому. Чомусь вже декілька років те чуже місто, в якому все якось дивно і багато що дуже просто, стало практично домом. Я там знаю усе, там усе вже має свою історію і будить свої спогади.
До наступної зустрічі, рідне місто.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар