Зіпсований сон

Сон зіпсовано. Давно. Так само давно, чи навіть довше, хотілось потруїти собак в дворі. Іноді хочеться потруїти ще й котів. Рідко буває (але ж буває), що хочеться потруїти сусідів. Проте досі, навіть якщо когось з цих істот і не стало, то не з моєї вини.
Але сон зіпсовано. І є підозри, що навіть якщо б і не ті бридкі собаки, спати все одно не вдалось.
Мащу тост варенням, наливаю у чашку гарячої кави, пробую послати собі на мейл всякий непотріб, тіпа робочі файли, щось страшно нудно не виходить, жимейл скаржиться на підозрілі формати тих файлів, списую всьо це дєло на флешку, вмиваюсь, чищу зуби, натягую светр і йду на роботу.
Але навіть якщо у безсонні винні пси, винити їх я байдуже не стану. (Хоча, хто зна, може й коли таки отрую). Та й взагалі, давай подивимось на це без скарг і образ. У моєму, доволі таки одноманітному, житті, що може зрівнятись з тишею нічного міста? Мої сумнівні розваги на кшталт читання технічної документації? По правді, воно таки може з цим зрівнятись, але про це ж соромно сказати іншим. І навіть якщо сказати про це ти наважишся, ніхто не відчує того ж, що відчуваєш ти. А от розповідь про нічне місто у багатьох викличе якісь почуття.
І хоч про почуття ці тут говорити не стану, я не злий через те, що не міг спати.