Майже повний місяць

День видався довгий. Навіть незважаючи на те, що на роботу я прийшов запізно. Довгий і доволі успішний.

Зі сном проблеми. Не допомагають навіть пігулки. Панікувати, однак, не варто.

Почав роботу над новою книжкою. Andrew Murray, Absolute Surrender. До того читав лиш переклади, а тепер є можливість перекласти самому. І це породжує дуже приємне і втішне відчуття гордості. Не дуже кошерне відчуття, але дуже приємне.

Нарешті розібрався з тим, як працюють шаблони в ОпенОфіс.орг. І вкотре переконався, що Майкрософт псує мислення. Концепція шаблонів у Ворді, якою б зручною вона не була, байдуже непослідовна. Але одного разу сприйнята, так просто вона тебе не відпускає. Проте тепер, коли все стало на свої місця, коли все зрозуміло, я нарешті зможу довершити задумане, і надалі працювати з матеріалами буде саме задоволення. Залишилось небагато: лише створити купку стилів, правильно їх назвати, і ті самі стилі використовувати в ІнДизайні при подальшій верстці. Що ж, можна малювати собі ще одну зірочку на крилі -- ще одну перешкоду подолано.

Весь вечір розбирався з грецькими словами. Пошук індексів Стронга у словнику, де гнізда будуються не за грецьким алфавітом, а за тих індексів послідовністю -- нелегка задача, коли у тебе на руках лише транслітеровані грецькі слова. Проте з задачею справився, завдання виконав, коректори мають бути раді. Єдина проблема (хоч яка то проблема -- то лиш причина для смутку), що ніхто того не оцінить, не прийде і не скаже: "А ти диви', таки розібрався! Оце так-так!!!". Проте, смутку не місце такої днини!

Ну по мєлочам ще зробив пару приємних штуковин. В Крусейдері придумав один юзер-екшен, щоб у архіви можна було заходити, навіть якщо у них нетрадиційне розширення. Тепер можна у файлах Опенофіса напряму колупатись у XML прямо з командера, що доволі зручно для переробки стилів. І в деб- та рпм-пакунки заходити, залишивши для них при цьому асоціацію з пакетним менеджером. А коли розберусь, як зробити wrapper'и з іншими екстракторами для kio krarc, то можна буде проглядати ресурси екзех, дивитись дата-файли різних цяцьок, і багато чого іншого робити, як в Тотал-командері і Фарі.
В голові сидить ідея зробити юзер-екшен для послідовного пакетного копіювання/перейменування з можливістю паузи. Один варіант -- використовувати Кгет, інший варіант -- просто в консолі, для паузи -- Ctrl+Z, для відновлення -- fg. Якщо Кгет сприймає з командного рядка не тільки джерело, але й призначення, то буде всьо чікі-пікі, і дуже КДЕ-шно. Менше з тим, зараз це лише мрія, бо часу розібратись нема. (Хоча, канєшно, можна було б не графоманити, а почитати ман-пейджи, та для читання довідки потрібно натхнення, а писати можна і так.)

Ти глянь, скільки вже наклацав, а спочатку зовсім не про те хотілося писати. Я вийшов з офісу пізно, вимкнув світло і вже мав йти. Ще поки світло горіло, подивився на злощасну ринву, про яку писалось раніше. Запєлєнгував, не перечіплюсь. Вимкнув світло -- ринву байдуже видно. Ну, думаю, світло забув вимкнути всередині. Відкриваю двері -- там кругом темно. А на небі місяць, такий яскравий, такий ртутний! І що снігу нема, не біда. Все одно видно все. Під таким місяцем додому йти добре. Вити не хочеться, хочеться дивитись на зорі. Проте цей наш природній супутник так все залив своїм віддзеркаленим світлом, що зорі видно лиш ледь-ледь. І хоч і ледь-ледь, та таки видно, бо мороз, все без хмар. Шукаю Ведмедицю-Ківш. Знаходжу, але жахаюсь. Ківш той висить не переді мною, злегка похилений держаком до землі, як то було, коли я нього дивився востаннє, а прямо над моїм тім'ячком, у самому центрі небесного куполу. Матінко рідна, як я давно не заглядав на небо! А чаша та направлена якраз туди, куди мені йти. І ось так от, під потоком величної краси, що свідчить про мого Мудрого Творця, чвалаю додому...