Гризуть думки...

На дивані купа речей, попрасовані сорочки висять по всій кімнаті, чекають лагідної жіночої руки, аби їх гарно склали, щоб вони якомога менше вим'ялись, невдовзі доперуться улюблені джинси, у повітрі стоїть атмосфера скорої поїздки – я збираю сумку. Відпустка ж! І на такому веселому фоні ходжу собі і думаю: “Який я даун!” Що, не політкоректно? Повірте, коли гнітять такі думки, найменше думаєш про політкоректність. Взагалі, політкоректністю я переймаюсь дуже мало, годі говорити вже про таку нервово насичену ситуацію. Так, досить про це. Відволікся.

Ні, мене не тривожать поїздки. Не тривожать мене й клопоти приготувань до них. Тривожить мене моя нестриманість і гарячкуватість у прийнятті рішень. Знав же, що відпочинок потрібен, і знав, що краще відволіктись від звичної роботи, але запропонували попрацювати, сторонні майже люди, і я, мов останній дурень, погодився. Тоді я не думав, що останній дурень. Думаю зараз. Збираю сумку і думаю.

Працюю я перекладачем у офісі. Не перекладачем навіть, а перекладачем-коректором. Не знаєте такої посади? Я теж колись мав щастя не знати. Не подумайте, що я скаржусь. Добре, розповім вам, що за посада така. Так ось, є люди, що перекладають різні матеріали. Дехто перекладає добре, дехто краще, і зовсім небагато людей перекладають якісно. Критерії якісності перекладу у різних людей різні, але я знаю одне: якісний переклад читається добре, це по-перше, і коли якісний переклад якісно перекласти назад, на мову оригіналу, зберігаються ідеї з мінімумом спотворень. І от якраз з передачею ідей і виникає у перекладачів найбільше труднощів. Точний переклад слів – то мізер. Буває зміст багатошаровий, буває гра слів, буває прихований гумор, і часто це в перекладі просто вивітрюється. Буває так, що перекладач не розібрався з важкою заплутаною структурою. Бувають і просто механічні помилки – ми ж всі люди. І от на усіх цих помилках (і багатьох інших) і будується моя робота. Я вишукую помилки і роблю переклад якісним. Робота це дуже кропітка, і часто забирає багато зусиль із зовсім непомітним результатом. Щиро скажу, іноді буває варто просто викинути зроблене і перекласти начисто. Рік такої роботи створює відчуття важкої емоційної та інтелектуальної втоми.

Але працював я так не завжди. Раніше був фрілансером. Перекладав різні проекти. Великі й маленькі, потрібні й не дуже. Це кайфово з багатьох боків: зустрічаєш нових людей, працюєш в команді, їздиш туди, куди б власне бажання, скоріш за все, тебе не привело, маєш купу вільного часу, іноді багато грошей, і часто грошей в обмаль (коли настає мертвий сезон).

Не знаю, чому я погодився. Ностальгія, напевно. Чи справді цього разу робота варта. Варта не моєї у ній участі, а просто варта того, щоб робилась. Коли так, то чому б не приєднатись, як є можливість? Не знаю, чому погодився. Погодився, а тепер ходжу і думаю: “Який же я даун!!!”