LIBERTY!!!

Яке солодке слово “відпустка”! Навіть незважаючи на те, що з ліжка тебе витягли рано, що ліг ти сьогодні лише за дві години до того, на те, що міський шум тебе гнітить, а випадковий автомобільний гудок в голові звучить тисячократно підсиленим відлунням, навіть тоді солодке звучання самого цього слова додає тобі сил. Відпустка!

Хоча формально всі радощі відпустки почались лише після того, як “останній проект” було закінчено. До того на тобі висіли ще певні зобов'язання, і дихати на повні груди було неможливо. Хоча б тому, що у студії глибокий подих чітко фіксується мікрофоном, і хоч оператор нічого не говорить, бо ж “Тиша! Йде запис”, на його лиці все видно і без слів. Лице його відгороджене від мене товстою великою шибкою, двері щільно закриті, у студії такий безлад, що лише оптиміст ґатунку “помру, та не здамся!” може назвати його творчим, у навушниках знову обривки фраз, знову намагання розпочати речення заново, але вже краще, знову гавкіт і кудкудакання, але цього разу я вже не раб, я пан, бо зверху на то лягає мій голос. Захочу – зіб'юся, захочу – потягну носом, чи прочитаю не з того рядка. Перемотувати голоси назад і ставити з потрібного місця ж не мені. Але ні, таки раб, бо за кожним потягуванням носом і неправильно прочитаним рядком йде друга спроба (і велике щастя, коли то обмежується лише другою), а далі ще декілька сторінок тексту. Тому дихати на повні груди нема можливості (що менше других спроб, то ближче моє звільнення) хочеться швидше здихатись якісно виконати роботу, і поринути у солодкий туман 28 днів свободи від трудових зобов'язань.

Проект записано, підчищено, студійним гакерам його зводити під відео-ряд, а я йду по місту, відчуваючи шум в голові і з мазохічним задоволенням насолоджуючись відлунням випадкового автомобільного гудка, я вільний!!!