Живі?

Зима закінчуються. Сьогодні ввечері, о шостій, виглянув в вікно, а там не ніч. Там вечір суботи. Хлопці в дворі гуляють у баскетбол, останні вже, певно, на сьогодні хвилини. Зима майже без снігу, суха й тепла, зима високосного року, і залишився їй лише тиждень.

Рік тому покликали мене на роботі до телефону. Хлопчина зі знайомим голосом розпитує якусь дурню про щось старе і забуте. Дещо розгубився. Все якось стало незрозуміло і безглуздо. Хто це? Про що він питає? Якщо це хтось із моїх нинішніх знайомих, то як він може знати про ці старі події? А якщо хтось із старих, то як він мене знайшов і чому я його не взнаю?

О, то це Макс, старий мій друзяка, з яким ми разом росли і дуже дружили. Звідкись, зараза, взнав, де я, і як мене можна знайти, і давай мені голову морочити. Слово за слово -- і ось на клаптику в мене номерок з дев'яти цифр; йду на своє робоче місце, клацаю, ввожу номер, клацаю ще пару разів, -- і Макс у мене перед очима. Не зовсім, звичайно, Макс, а зелена квіточка, біля якої написано МаТсу, проте навіть настільки абстрагована присутність краща за сім чи вісім років цілковитої відсутності.

Виявляється, за цей час він встиг одружитись. З дівчиною, якої я не знав. Хоча що тут нарікати? Навіть коли ми близько дружили, хіба я знав всіх його дівчат?

Так чи інакше, вже рік він кожен день поряд. Ну, не кожен, звичайно, є ж вихідні, люди іноді кудись їздять. І звичайно, ми вже не ті друзяки, якими були, коли нам було по 14, але по багатьох роках він знову тут.

Чи ще випадок. Колись був у мене двоюрідний брат. Тобто, він і зараз є, і дай йому Бог бути і надалі, і не просто бути, а бути щасливим і здоровим, але колись ми дуже багато були разом. Жили в одному дворі, весь вільний час десь гасали, одне в одного обідали, мали спільні таємниці від усіх... Потім мої батьки переїхали у інший район міста, з братом ми стали бачитись раз на тиждень чи рідше, і колишня дитяча дружба потроху вивітрилась.

Якось попав на один сайт, і виявилось, що веб-майстер там -- він, мій двоюрідній брат і друг дитинства. Знаєте, як на сайтах буває? Знизу там, дрібненькими літерами такими, написано, хто веб-майстер і як з ним зв'язатись. Такий самий номер з дев'яти цифр, тільки зараз на клаптик можна не записувати, можна скопіювати і вставити. І ось переді мною, хай як там абстраговано і віртуально, мій двоюрідний брат...

подумав, подивився...

В голові була ідея. Подумав, почитав. Перший облом, що KGet не сприймає ціль як переданий параметр. Коли додається закачка, можна зробити так, щоб він запитував про директорію призначення, проте для виконання задуманого це не зручно.

Потім відшукався файлик ~/.kde/share/apps/kget/transfers.kgt. В ньому список закачок і їх стан. Для кожної закачки зазначене джерело і призначення. Чудово. Тепер при запуску юзеракшена перевіряємо, чи є цей файл, резервуємо, якщо є, парсимо у порожній файл за таким іменем передані з Крусейдера повні шляхи звідки і куди, запускаємо КГет і аттапиріваємся.

Але що робити , якщо КГет вже запущено? Перевіряємо, чи є, вбиваємо і перезапускаємо.
А якщо запущено в результаті роботи самого юзер-екшена, і копіювання чи переніс файлів ще не закінчився.

Тоді треба перевірити, чи можна точно вияснити походження процесу, і чим він був запущений. Якщо був запущений крусейдером, то вбиваємо, але файл списку не резервуємо, і дані парсимо не у порожній файл, а у кінець цього, що є. Точно, так буде добре. А як перевірити, що було материнським процесом. Знов до ман-пейджу. Це буде завдання додому.

І хоч ці намагання щось зробити виглядали би смішними для людини, яка дійсно щось у тому шурупає, мені то байдуже. Для мене це як малювання акварелями просто для задоволення, чи як бринчання на інструменті, коли раптом напливе настрій.


Ой, а КГет же не качає цілі директорії, і структуру не зберігає, лише окремі файли... Треба буде подумати, але це дуже недобре...

Майже повний місяць

День видався довгий. Навіть незважаючи на те, що на роботу я прийшов запізно. Довгий і доволі успішний.

Зі сном проблеми. Не допомагають навіть пігулки. Панікувати, однак, не варто.

Почав роботу над новою книжкою. Andrew Murray, Absolute Surrender. До того читав лиш переклади, а тепер є можливість перекласти самому. І це породжує дуже приємне і втішне відчуття гордості. Не дуже кошерне відчуття, але дуже приємне.

Нарешті розібрався з тим, як працюють шаблони в ОпенОфіс.орг. І вкотре переконався, що Майкрософт псує мислення. Концепція шаблонів у Ворді, якою б зручною вона не була, байдуже непослідовна. Але одного разу сприйнята, так просто вона тебе не відпускає. Проте тепер, коли все стало на свої місця, коли все зрозуміло, я нарешті зможу довершити задумане, і надалі працювати з матеріалами буде саме задоволення. Залишилось небагато: лише створити купку стилів, правильно їх назвати, і ті самі стилі використовувати в ІнДизайні при подальшій верстці. Що ж, можна малювати собі ще одну зірочку на крилі -- ще одну перешкоду подолано.

Весь вечір розбирався з грецькими словами. Пошук індексів Стронга у словнику, де гнізда будуються не за грецьким алфавітом, а за тих індексів послідовністю -- нелегка задача, коли у тебе на руках лише транслітеровані грецькі слова. Проте з задачею справився, завдання виконав, коректори мають бути раді. Єдина проблема (хоч яка то проблема -- то лиш причина для смутку), що ніхто того не оцінить, не прийде і не скаже: "А ти диви', таки розібрався! Оце так-так!!!". Проте, смутку не місце такої днини!

Ну по мєлочам ще зробив пару приємних штуковин. В Крусейдері придумав один юзер-екшен, щоб у архіви можна було заходити, навіть якщо у них нетрадиційне розширення. Тепер можна у файлах Опенофіса напряму колупатись у XML прямо з командера, що доволі зручно для переробки стилів. І в деб- та рпм-пакунки заходити, залишивши для них при цьому асоціацію з пакетним менеджером. А коли розберусь, як зробити wrapper'и з іншими екстракторами для kio krarc, то можна буде проглядати ресурси екзех, дивитись дата-файли різних цяцьок, і багато чого іншого робити, як в Тотал-командері і Фарі.
В голові сидить ідея зробити юзер-екшен для послідовного пакетного копіювання/перейменування з можливістю паузи. Один варіант -- використовувати Кгет, інший варіант -- просто в консолі, для паузи -- Ctrl+Z, для відновлення -- fg. Якщо Кгет сприймає з командного рядка не тільки джерело, але й призначення, то буде всьо чікі-пікі, і дуже КДЕ-шно. Менше з тим, зараз це лише мрія, бо часу розібратись нема. (Хоча, канєшно, можна було б не графоманити, а почитати ман-пейджи, та для читання довідки потрібно натхнення, а писати можна і так.)

Ти глянь, скільки вже наклацав, а спочатку зовсім не про те хотілося писати. Я вийшов з офісу пізно, вимкнув світло і вже мав йти. Ще поки світло горіло, подивився на злощасну ринву, про яку писалось раніше. Запєлєнгував, не перечіплюсь. Вимкнув світло -- ринву байдуже видно. Ну, думаю, світло забув вимкнути всередині. Відкриваю двері -- там кругом темно. А на небі місяць, такий яскравий, такий ртутний! І що снігу нема, не біда. Все одно видно все. Під таким місяцем додому йти добре. Вити не хочеться, хочеться дивитись на зорі. Проте цей наш природній супутник так все залив своїм віддзеркаленим світлом, що зорі видно лиш ледь-ледь. І хоч і ледь-ледь, та таки видно, бо мороз, все без хмар. Шукаю Ведмедицю-Ківш. Знаходжу, але жахаюсь. Ківш той висить не переді мною, злегка похилений держаком до землі, як то було, коли я нього дивився востаннє, а прямо над моїм тім'ячком, у самому центрі небесного куполу. Матінко рідна, як я давно не заглядав на небо! А чаша та направлена якраз туди, куди мені йти. І ось так от, під потоком величної краси, що свідчить про мого Мудрого Творця, чвалаю додому...

Зіпсований сон

Сон зіпсовано. Давно. Так само давно, чи навіть довше, хотілось потруїти собак в дворі. Іноді хочеться потруїти ще й котів. Рідко буває (але ж буває), що хочеться потруїти сусідів. Проте досі, навіть якщо когось з цих істот і не стало, то не з моєї вини.
Але сон зіпсовано. І є підозри, що навіть якщо б і не ті бридкі собаки, спати все одно не вдалось.
Мащу тост варенням, наливаю у чашку гарячої кави, пробую послати собі на мейл всякий непотріб, тіпа робочі файли, щось страшно нудно не виходить, жимейл скаржиться на підозрілі формати тих файлів, списую всьо це дєло на флешку, вмиваюсь, чищу зуби, натягую светр і йду на роботу.
Але навіть якщо у безсонні винні пси, винити їх я байдуже не стану. (Хоча, хто зна, може й коли таки отрую). Та й взагалі, давай подивимось на це без скарг і образ. У моєму, доволі таки одноманітному, житті, що може зрівнятись з тишею нічного міста? Мої сумнівні розваги на кшталт читання технічної документації? По правді, воно таки може з цим зрівнятись, але про це ж соромно сказати іншим. І навіть якщо сказати про це ти наважишся, ніхто не відчує того ж, що відчуваєш ти. А от розповідь про нічне місто у багатьох викличе якісь почуття.
І хоч про почуття ці тут говорити не стану, я не злий через те, що не міг спати.