Про тирнет (і про Скаврона)

Здається, що до епохи Мережі життя було іншим. Звісно, то лиш так здається, насправді все було точнісінько таким самим. Однак трапляються іноді з допомогою тирнета речі, які без нього траплялись би значно рідше. Банальність, звичайно, проте навіть банальності траплялись би так часто, аби не інет.
Нещодавно трапилась невеличка історія, і думки на цю тему полізли в голову. Та аби дурного в голові не тримати, пишу сюди.

Все почалось тоді, коли я поліз на шафу. Хоча ні, коли я на ту шафу ліз, все мало вже ось-ось закінчитись, а почалось воно років понад 12 тому.
Жив собі мужик. Чим займався, точно не скажу, де жив, теж не знаю, десь в Західній Україні. Мав, певно, мужик той, дуже чутливу якусь струну всередині, що напрочуд дзвінко відгукувалась чи то на внутрішні його переживання, чи на зовнішні події. І виливався той відгук у страшенної сили вірші. Може не все геть коралі, але коли вже коралі, то найвищої якості. І мотлоху, по правді, серед решти я, принаймні, не зустрів.

Жив собі інший чувак, трохи молодший, певно, за того першого. Так само не знаю, чим займався, проте знаю, що жив у Хмельницькому і мав український рок-гурт з ліричною назвою "Вакцина". Хто зна, куди вів шлях кожного з них, але чомусь перехрестя тих шляхів трапилось у львівській общазі за розведеним спиртом. Відбувся творчий обмін. Перший дав другому вірші, другий зробив з них пісні.

Жив собі і інший чувак, родом з Хмельницького, вчився в Вінниці. Зараз, як виявилось, живе у Харкові, на днях захистився. Тоді теж музикував, мав другого чувака за знайомого.

У Вінниці жив тоді і я, приятелював з студентом-хмельничанином. І поміж іншого грав у фольк-гурті на барабанах. І от одного разу, коли планувався якийсь концерт нашого гурту в одній з бібліотек, запропонував хмельничанин запросити на концерт "Вакцину". Гарно пройшов концерт, всі лишились якщо не задоволені, то щонайменше п'яні і веселі. І довго ще наспівували по тому "Народжені померти" на вірші мужика з дзвінкою струною всередині.

Пройшло доволі років відтоді. Я перебрався у Рівне, старі друзі порозбігались по світах, старі події, як от той концерт в бібліотеці, гарно призабулись, і навіть імена вивітрились з пам'яті. Однак нещодавно знайшов в мережі однокласницю. Познайомився з її чоловіком. А він, виявляється, був у той вечір на концерті "Вакцини", і хай як нечітко, але пам'ятає враження від пісень. Що було робити? Я просто змушений був після такої зустрічі полізти на шафу.

Поліз, знайшов, виклав у тирнеті, і у міру сил все описав.

І це ж треба, у той самий тиждень у мужика з Західної України був день народження. Чомусь поліз і він у тирнет, подивився, напевно, що про нього де є, і натрапив на мої "запіскі сумашедшиво". Як не дивно, за всі ці роки після зустрічі за алкогольним сурагатом він так і не чув, як його вірші було покладено на музику... Певно, викачав, послухав, і залишив мені коментарчик.

Все це могло статись і без тирнета, певно. Не знаю...